Чи зіграє ставка на американську летальну зброю?

Невиправдані очікування на адресу Вашингтона здатні перетворити стратегічне партнерство із США на порожній звук

Замість цілісної стратегії у конфлікті на Донбасі ми майже три роки віддаємо перевагу фрагментарним, сумнівним і розрізненим ініціативам. Одна з них – наполегливе прохання про постачання т.з. летального озброєння з метою стримування російської агресії. Ключовим адресатом були США, а постійний рефрен на цю тему став невдалою заміною пошуку конструктивного змісту українсько-американських відносин.

Президент Обама не піддався на наші заклинання, і у нього були для цього підстави. І традиції американської зовнішньої політики, і теорія коаліцій повинні були переконливо продемонструвати нам безперспективність бурхливої активності в цьому напрямі.
Прихід адміністрації Трампа створив для нас ще складнішу ситуацію. Проте є ймовірність, що розмови про летальне озброєння залишаться на порядку денному просто тому, що нічого кращого вигадано не буде. Як і будь-які інші ініціативи, навіть нездійснені, вони мають свою ціну. Вона виражається у втрачених можливостях. Говорячи про озброєння, ми втрачаємо шанс отримати щось інше, можливо, важливіше в критичній для нас ситуації. Той самий принцип, до речі, працює і в діалозі з ЄС на тему візової лібералізації.

Зрозуміти логіку, яка стоїть за практикою постачань озброєнь, принципово важливо для побудови нормальних відносин із США.
Ця логіка визначається двояким прагненням не допустити критичного ослаблення України (або будь-якої іншої держави зі схожими проблемами) і не втягнутися в регіональний конфлікт глибше, ніж це необхідно з точки зору американських інтересів. У більшості випадків взаємодія цих двох мотивів приводить до надання підтримки на мінімально необхідному для виживання рівні. Глибоке нерозуміння цього простого принципу, схоже, призвело до невиправданих очікувань на адресу Вашингтона, а вони, у свою чергу, здатні перетворити стратегічне партнерство із США на порожній звук.

Читайте также: Соратник Трампа призвал арестовать "фашистку" Мадонну

США – далеко не вперше у новітній історії – опинилися перед т.з. дилемою патрона. Її суть полягає у виборі адекватних інструментів зміцнення безпеки залежних держав. Постачання озброєнь – один із можливих шляхів, який менш обтяжує, ніж, скажімо, надання гарантій безпеки в будь-якому вигляді, але, втім, дорогий у фінансовому плані і загрозливий репутаційними втратами у випадку поразки держави-клієнта. Постачання озброєння сигналізує про певну міру втягненості держави, яка ними займається, у конфлікт між державою-отримувачем і третьою стороною. У багатьох випадках озброєння постачається обом сторонам конфлікту, і тоді держава-постачальник набуває значною мірою контролю над ескалацією і ходом конфлікту. Скажімо, Росія постачає зброю і Вірменії, і Азербайджану – обом сторонам конфлікту довкола Нагорного Карабаху.

Постачання озброєння – це інструмент швидшого реагування, ніж укладання формального альянсу. Кількість постачань можна регулювати залежно від зміни обстановки, альянс у цьому плані набагато статичніший. Організувати постачання зброї можна відносно швидко і просто, знову-таки на відміну від створення оборонного альянсу.

Кількість озброєння, вибір його типу і ступінь періодичності постачань дають державі-постачальнику доволі комфортний контроль формату підтримки. Постачання можуть бути значними і дорогими, оформленими у вигляді позик – що свідчитиме про рішучість вкладатися в безпеку держави-клієнта. Більш того, вони можуть здійснюватися на постійній періодичній основі, а не бути одноразовими. Це буде сигналом серйозної залученості до конфлікту. Інвестиції в безпеку підтримуваної держави розглядатимуться її супротивником як важливий елемент стримування, нехай і поступливий формальним союзним зобов'язанням. Багатократні постачання зброї, тим більше дорогої і складної, здатні досягти ефекту, близького до союзницьких зобов'язань.

Читайте также: Говорит "да", понимаем "нет". Анализ публичных выступлений Трампа

Головним завданням постачань озброєнь є зміна співвідношення сил між сторонами конфлікту. При цьому, як правило, це співвідношення держава-постачальник намагається вирівняти. Основна мета залишається тією самою – мінімум підтримки для створення достатнього стримуючого потенціалу. У зв'язку з цим зазвичай проводять відмінність між наступальним і оборонним озброєнням. Пріоритет зазвичай надається постачанням оборонних озброєнь. Саме з цієї причини Україні варто було б, якщо вже ставити за мету отримати зброю від Вашингтона, від самого початку ставити питання про постачання оборонного, а не летального озброєння.

Проблема з такими постачаннями в нашому випадку доволі складна, і полягає вона в тому, що вони не можуть вирівняти співвідношення сил у конфлікті, внаслідок чого зникає більша частина їх практичного сенсу. Крім того, Росія має можливість контролювати ескалацію і деескалацію конфлікту, так само як і відповісти посиленням військової присутності у відповідь на постачання зброї. Питання ж про наслідки загального зростання кількості озброєнь у зоні конфлікту залишається вкрай неоднозначним. З одного боку, конфлікт стане ще більш позиційним, але з іншого – ще дальшим від будь-якого вирішення. Не виключено також різке підвищення ставок Росією, відповісти на яке ми не зможемо, а американці можуть не встигнути або не захотіти.

Нам з усього цього можна винести кілька уроків. По-перше, якщо ми хочемо будувати справжнє стратегічне партнерство із США, то повинні вчитися розуміти і приймати інтереси Вашингтона, а не лише думати про свої власні. По-друге, інтереси Вашингтона можуть збігатися з нашими лише частково, а саме в тому, що стосується формального збереження української державності. У всьому іншому, включаючи оцінку і сприйняття російської загрози, ці інтереси розходяться, і це природно. По-третє, американську зброю ми отримаємо лише за малоймовірного збігу низки обставин, і не обов'язково це будуть хороші обставини для нас. По-четверте, постачання американського озброєння не зможуть змінити співвідношення сил у нашому конфлікті з Росією достатньою мірою, але можуть призвести до ескалації конфлікту, яку ми точно не контролюватимемо.

І ще одне. Домогтися і постачання озброєнь, і формального оборонного альянсу із США одночасно – хоч у вигляді членства в НАТО, хоч на двосторонній основі – буде нездійсненним завданням. Тенденції останніх років указують на те, що США роблять вибір між наданням військової допомоги й укладанням формального альянсу: до 90% усієї військової допомоги йде до країн, із якими немає формальних оборонних союзів. Вибір варто робити й нам, і в даному випадку це вибір між риторикою про американську летальну зброю і практичними кроками зі зближення з НАТО.

Читайте также: Реалії віртуального фронту: від ілюзій до війни

Микола КАПІТОНЕНКО, спеціально для «Дня»

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter