Чого може навчити філософія?

Завжди з подивом доводиться спостерігати за зменшенням зацікавленості до проблем культури та гуманітарних наук. Так, я знаю, це така загальносвітова тенденція: якщо треба на чомусь заощадити, то неодмінно на гуманітаристиці.

Якось я читав низку лекцій, у яких порушував питання про "філософський перфоменс" та концепцію "театру жорстокості" Антонена Арто. І найбільше мене вразило те, що знайшлася людина, яка просто "заблокувала" для себе цю тематику. Чому? Відповідь, яку я даю сам собі, приблизно така: гуманітарні науки розглядаються як супровідне, фонове знання, бо воно не має ознак прагматичності. Для того, щоб його хоч якось застосовувати, потрібні індивідуальні зусилля.

Читайте також: Мартін Гайдеґер: несвятий філософ

Та якщо ти не даєш комусь готових формул, то тебе не будуть готові слухати. А до того ж засиплють запитаннями на кшталт: "А про що все це?". І тут усвідомлюєш, що тебе просто хочуть сприймати як функцію транслювання знаково-смислової продукції. Французький історик античної філософії П'єр Адо свого часу написав надзвичайно захопливу книжку, в якій намагався показати, що філософія для давніх філософів була не абстрактною скарбницею знань, а мистецтвом жити.

Що це означає?

Передусім те, що філософію треба розуміти не тільки як дисципліну, в якій порушено граничні питання на кшталт "чому є дещо, а не ніщо?", а як особливий тип знання з перетворення особистості. Інакше кажучи, як навчитися докладати зусиль, аби змінитися самому? Тоді філософію потрібно вважати особливою практикою духовних вправ. "Духовних" передусім означає "керованих розумом". Цим філософія перетворюється на сукупність вправ, або мистецтво жити. Себто головна її інтенція полягає в тому, щоб пізнавати не лише світ, а й себе. А що ж означає пізнати себе? Насамперед перейти від неавтентичного життя до автентичного способу бути. Автентичне життя пов'язане з постійним усвідомленням себе, а заразом і зі спокоєм та свободою. Наш неспокій спричиняється багатьма стражданнями, серед яких ключову роль відіграють пристрасті й турботи. Отже, навчитися спостерігати себе означає вміти контролювати свої страхи. Чи не найбільшим із них є страх утратити блага. Аристотель вчить нас, що кожна людина прагне блага. Ось тільки як відрізнити справжнє благо від удаваного? Під першим належить розуміти те, котрого ми здатні досягти, уникаючи зла, наскільки це взагалі можливо. Так, потрібно пристрасне бачення світу замінити природним.

Що ж включатиме таке заняття філософією? Передусім "пошук" як уміння ставити запитання та прискіпливе вивчення дошукуваного. Не менш важливими компонентами є вміння читати і слухати. А ці навички неможливі без уміння тримати увагу (бути пильним і спостережливим) щодо того, що нас оточує. Здатність зосереджуватися, своєю чергою, залежить від нашого самовладання, тобто звички концентруватися на головному. Перелічене доповнюється медитацією як вихоплення певного моменту. Наші думки при цьому мають обертатися навколо ідеї блага, тобто виконання належного. Усе це спонукає нас сформулювати чергове питання: яким чином можна трансформувати своє життя? Без уміння прояснити свої думки тут ніяк не обійтися. А це вимагатиме й навчитися висловлюватися зв'язно, впорядковано та зрозуміло. А крім того, тренувати пам'ять. Навіщо? Та щоби бодай для себе сформулювати власні правила життя. Тільки так можна підготуватися до всіляких несподіванок, які на нас чигають. Уміючи уявляти різні труднощі життя, як-от бідність або страждання, ми зможемо зносити їх гідно.

Читайте також: Про що говорить мова?

Усе це передбачає одне: бути філософом означає вправлятися в умінні жити. Вміти виходити за межі власної усталеності, ніби долаючи свій попередній стан, і вільно робити те, що залежить від нас, керуючись власним розумом. Цим філософія нагадує самолікування, даючи радість від існування, або ж задоволення бути. Вона вчить також не боятися речей, на які ми вплинути не зможемо. Філософія як виконання духовних вправ передбачає не тільки перебування на самоті, а й мистецтво провадити діалог. Це така собі моральна самоперевірка. До речі, діалог можна вести і з самим собою. У будь-якому разі діалог – це не перемога над дискутантом, а налаштованість на дружнє змагання. Ведучи розмову, ми не виказуємо зверхності, а прагнемо щось сформувати, заразом формуючись самі. Важливими стають не так намагання конче вирішити проблеми, як спільна участь, подоланий шлях і досвід. Дискутуючи, потрібно прагнути визволитися від приватної думки, яку диктують забаганки.

Отже, той, хто не переймається філософією, перебуває в стані нещасливої тривоги. Адже нещастя – це рабство забаганок. Тож філософія пропонує не лише інший спосіб життя чи інше бачення світу, а й можливість перетворення людини. Досвід філософії не набувається раз і назавжди. Потрібне постійне вправляння у формуванні й переживанні цього досвіду. Хоч би хто був твоїм провідником у цій сфері, рішення ти завжди шукатимеш самостійно. Таким чином, філософська аскеза є не вправлянням у депривації, а внутрішньою дією розуму й волі.

Тарас ЛЮТИЙ, "Тиждень"

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter