Чому не слід діймати людей настановами про виховання їхніх дітей

Є в мене одне правило, якого я стараюся дотримуватись: якщо хочеш розказати іншим людям, що їм робити з їхніми дітьми, заляпай гризло і не роби цього. Якщо вони не просять тебе про це, звісно. Правило це з'явилося через те, що величезний потік агресивно-претензійних порад-наїздів на тему виховання дітей мене жахливо дратує. Мені здається, що його головна мета – виховати в людях комплекс поганих батьків. Усе це "поговоріть зі своїми дітьми", "витрачайте на своїх дітей більше часу", "любіть їх не так, а сяк".

Читайте також: Що і як читати з дітьми

Я читаю зараз книжку "The World Until Yesterday: What Can We Learn from Traditional Societies?" Джареда Даймонда. Він понад півстоліття досліджував народи, які досі живуть по-доісторичному і займаються мисливством-збиральництвом. Там купа цікавого, але особливо – про виховання дітей. Маса тенденцій сучасного виховання (спільне спання, табу на фізичне покарання) походять саме зі світу мисливців-збиральників – вони це завжди практикували.

Даймонд розповідає про те, що мешканці Нової Гвінеї часто мають шрами від опіків: виявляється, діти часто бавляться біля відкритого вогню, і батьки не заважають їм зробити свою помилку і з'ясувати, попікшись, що пхати руку у вогонь не можна. Це одвічно притаманна їм штука – ставлення до дитини як до повноцінної особистості, яка має право зробити всі свої помилки. Хоча інші сучасні первісні люди примотують дитину до дошки і носять перші три роки життя, бо знають, що, якщо вона відповзе у джунглі, їй гаплик.

Коли один місіонер збирався покарати різками свою дочку, все індіанське село збіглось подивитись, бо їм ніколи не спадало на думку, що дитину можна карати. А в одного африканського племені дитину, яка робить щось не так, не просто має право, а зобов'язана побити кожна доросла людина, яка опинилась поруч.

Люди дуже різні, кожна людина дуже різна всередині самої себе протягом різних періодів життя. "Я люблю тебе, тому не дозволяю тобі пхати пальці в розетку", "Я люблю тебе, тому дам тобі запхати пальці в розетку і реанімую", "Ти мене не любиш, бо не дав запхати пальці в розетку", "Ти мене не любиш, бо не зупинив, коли я пхав пальці в розетку" і ще купа варіантів можливі, і ви часто не можете їх передбачити.

Читайте також: Батьки й діти: як Станюкович до письменницької слави дійшов – в обхід

Я знаю дорослих, які вважають себе травмованими тим, що їхні батьки були занадто хорошими. У багатьох підлітків є період, коли їх вивертає від батьків, хай там якими чудовими вони є, і дитина робитиме все навпаки. І правильних способів поведінки батьків у цій ситуації нема.

Психологів би я тут іще послухав, особливо деяких, які не починають із "якщо з вашою дитиною щось не так, то винні завжди ви". А посполитим, які читають іншим нотації про виховання дітей, раджу зайнятися своїми. Або виробництвом своїх, якщо ще не надбали.

Отар ДОВЖЕНКО

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter