Чому від головування в Раді Безпеки ООН не варто очікувати чогось надзвичайного

Пригадую, як укотре звучав дисонансом у вересні 2015 року, коли напередодні відкриття чергової сесії Генасамблеї ООН нас готували до наступної перемоги української дипломатії – обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН у 2016-2017 роках. Доводилося пояснювати, що непостійне членство в Радбезі – це не найбільш ефективний інструмент вирішення національних проблем. Тим більше, коли країна, яка туди обирається, не розуміє, навіщо їй це потрібно (красивими словами ця фраза звучить – не має плану дій на період членства в Радбезі), а робить це винятково з міркувань дипломатичного престижу.

Із тих пір уже всі переконалися, що десь так воно з Україною і є. За три роки війни маємо в ООН дві корисні з політико-правової точки зору резолюції. Але це аж ніяк і агресора не заспокоює, і війну не закінчує. А справжні завдання для дипломатії полягають же саме в цьому, сподіваюся, це всім зрозуміло?

Окрім того, у випадку з Ізраїлем ми навіть побачили приклад, як країна може не лише нічого не виграти від перебування в РБ ООН, але й отримати певні клопоти (ситуація з Ізраїлем, звичайно, некритична, але не були б ми членами РБ ООН, то не мали б і цього клопоту).

Читайте також: Україна, Ізраїль та Польща. Суперечності зовнішньої політики Києва

Тепер ось із якогось дива хтось знову піднімає хвилю очікувань від головування України в Радбезі ООН у лютому 2017 року. Пішли якісь "аналітичні балачки": що Україна зробить за цей час, як скористається головуванням?

Для відповіді на ці питання потрібно трохи знати базу. Головують у Радбезі ООН по календарному місяцю всі без винятку члени РБ у порядку англійської абетки. Тобто, головувати – це не вибір, не дорогоцінний трофей, за який потрібно боротися на виборах, а обов'язок кожної країни, яка обралася до РБ ООН.

Функції країни, що головує, – головувати на засіданні, скликати позачергові засідання, погоджувати документи та порядок денний, запропонований генеральним секретарем ООН, робити заяви (надавати публічну інформацію) від імені Ради Безпеки з тих питань, з яких РБ прийняла рішення.

Такі повноваження не дають жодній країні підстави навіть сподіватися на те, щоб використати місяць перебування в кріслі голови РБ ООН для досягення чогось там дуже важливого для своєї країни чи людства. Країна-голова не приймає рішення одноособово. Інакше Російська Федерація, яка головувала в жовтні, вже би все вирішила, як їй потрібно.

Читайте також: "Шпигунські камені" Лаврова: диво дивне "руского міра"

Головування в РБ ООН – це, можливо, момент найбільшого професійного напруження (і найвищий професійний щабель) для постпреда України при ООН, усього колективу постпредства і дипломатії загалом. Але поза стінами дипломатичного відомства України мало хто відчує чи навіть побачить цей момент надзусиль і мобілізації всіх ресурсів.

Тому нумо спокійніше. Ця перемога української дипломатії над календарем від нас нікуди не подінеться. І перемогою, за великим рахунком, не стане (хоч, можливо, і буде освячена перебуванням у штаб-квартирі ООН найголовнішого українського дипломата).

Богдан ЯРЕМЕНКО

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter