Добрий вечір тобі, пане господарю! Історія та звичаї української Коляди

Ось Новий рік переступив наш з вами поріг, а незабаром прийде Коляда, прибіжать щедрівочки, а за ними і ціла вервиця свят. Новий рік завжди був найбажанішим святом у кожній родині. І хоч впродовж тисячоліть довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування (згадаймо: дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, а пізніше на 1 січня за старим стилем і, нарешті, для зручності, утвердилася сучасна дата), загальна обрядовість залишилася більш-менш сталою.

Святковий календар у всіх народів, у тому числі і в нас, розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починає прибувати. Це було Свято народження сонця, що святкувалось наприкінці грудня і на початку січня, зустріч нового сонячного року. Це так звана Коляда – центральне зимове свято, все просякнуте хліборобськими ознаками, адже аш прадавній дохристиянський релігійний календар був міцно пов'язаний з природою та з хліборобством цілого року. Наша Коляда святкується два тижні – починається 6 січня і завершується 20 січня – на Івана Предтечі, який "забрав усі свята на плечі". Починаючи від Свят-Вечора аж до Водохреща колядують, тобто співають ритуальні пісні, що звуться колядками.

Вчені доводять, що слово "колядка" є похідним від назви нового року: у древніх римлян – calendae januarine чи у візантійців – kalendai. Ця назва закріпилася у більшості європейських народів, зокрема у слов'янських: у росіян – коляда, у білорусів – калядá, у поляків – kolęda, у чехів і словаків – koléda, у болгар, сербів і хорватів – кóледа, у македонців – коледе та ін. Вона зустрічається вже у давньоруських джерелах.

Читайте також: Як захистити зайчика, ялинку і свято?

Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидно, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів.

Власне колядки – це часто величання з вірою, що те, що говориться про господаря та його родину, конче сповниться, і цим колядки наближаються до заклять, як стверджує митрополит Іларіон. Господарю і господині в колядках бажається щастя, здоров’я, щедрого врожаю та багатства. Багато колядок і щедрівок на честь Коляди або з побажаннями врожаю. Останнє само собою зрозуміле, адже колись давно, ще до християнства, всі свята наших прабатьків були пов’язані із землеробством, а спосіб життя відображався у ритуальних піснях і традиціях. Серед колядок є дуже стародавні за змістом, і якщо вслухатись в їх зміст, то сьогодні ми можемо і не зрозуміти деяких речей. Ось, наприклад,

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

– Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару,

Там овечки покотились,

А ягнички народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.

Але ж ластівки не прилітають в січні, коли власне і щедрується. А 1 березня за старим стилем, а 14 за новим – це день преподобної Мучениці Євдокії, або, як кажуть селяни "Явдохи". Згідно з народною традицією, це перший день весни. У цей день – так вірили наші селяни – повертаються з вирію ластівки. І колись давно наші предки-дайбожичі святкували Новий рік. Ось тепер зрозуміло чому ж "прилетіла ластівочка".

Читайте також: Перше та найемоційніше враження про гуцулів. ВІДЕО

Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. За звичаєм в перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки. Гурт колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, який повинен допомагати міхоноші, якщо багато вколядують. Такі колядники колядували в хаті перед образами, а сьогодні – де вдасться, навіть на порозі, аби дозволили колядувати. А щоб дозволили, береза, коли вся ватага стоїть під вікном, гукає: "Пане господарю, благословіть Христа славити!" А нині питають по-іншому: "Чи можна колядувати?" І коли згоду отримано – по всій хаті лунає дзвінке і гарне:

"Нова радість стала, яка не бувала.

Над вертепом звізда ясна світу засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами убого повився.

Пастушки з ягнятком перед тим Дитятком

На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.

Ангели співають, «Слава!» — воскликають

І на небі, і на землі мир провозглашають.

І ми теж співаймо, Христа прославляймо,

І з Марії рожденного смиренно благаймо.

«Просимо Тя Царю, небесний Владарю,

Даруй літа щасливії сего дому господарю.

Даруй господарю, його господині,

Даруй літа щасливії нашій неньці Україні.

В мирі проводити, Тобі угодити.

І з Тобою в Царстві Твоїм навік віки жити".

Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах. Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:

..Ци повелите колядовати,

Колядовати, дім звеселяти,

Дім звеселяти, діти збудити?

Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:

А йди ж за грішми та до комори,

Ключики бери, скриньки розмикай,

Скриньки розмикай, нам грошей давай.

Ой, давай, давай, не затинайси,

Ни маєш дати, ни підем з хати.

Також імовірно, що звичай переодягатися на цигана, жида, чорта, журавля, ведмедя, козу колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів-професійних мандрівних співців й акторів (лицедіїв), учасникі свят, обрядів, ігор.

За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.

Такі обряди на Різдво і Новий Рік, як замовляння морозу, чорних бур і злих вітрів, символічне орання, посипання зерном, вгадування по різних предметах та прикметах врожаю поля, саду та городу, ходження з косою («Де коза рогом, там жито стогом…») і спеціальне поводження з худобою, що є в господарстві — все це стародавня «господарська магія», яка ставить своєю метою накликати добробут для господаря-хлібороба в наступному році.

До цієї «господарської магії» і стосуються колядки та щедрівки з хліборобськими, мотивами. Таких величальних пісень, призначених для господаря й господині, є, мабуть, найбільше.

А ще були в нас традиції, про які сьогодні ми можемо лише прочитати. Ось, наприклад, що пише Олекса Воропай у своїй книзі «Звичаї нашого народу»: «Якщо ґазда (господар) має пасіку, він веде колядників на те місце, де вліті будуть стояти вулики. Прийшовши, колядники стають колом, падають на коліна, на снігу перед собою роблять хрест топірцем, потім складають топірці лезами до середини, а держаком до себе, на топірці купою складають шапки: «бо то — як рій бджіл!» Ґаздиня насипає в їхні шапки потрохи пшениці, — вона принесла її з собою в запасці. Коли вже пшениця насипана, колядники стають на ноги, беруться за руки і крутяться «за сонцем», — «щоб рої не втікали». При цьому всі співають хором яку-небудь веселу пісеньку, — «аби бджоли були веселі». Відспівавши, ватага знову падає на коліна і на згарцьованому снігу ще раз робить хрест топірцями. Після цього знову стають на ноги, кожен бере свою шапку і висипає з неї пшеницю ґаздині в запаску, виголошуючи побажання: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велика, як святки були величні» або: «Дай, Боже, щоб бджоли роїлися та меди лилися».

Весною ґаздиня чи ґазда, виставляючи пасіку «на пашу», посипає вулики тією пшеницею і промовляє:«Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала. Аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало»

І завершуючи свою розповідь український етнограф пише: «Як бачимо, гуцули ще й досі зберегли у своїх колядницьких звичаях чимало стародавніх, можливо, ще навіть дохристиянських релігійних ритуалів. Відчуваються тут і залишки традиції стародавніх скоморохів. Це не абияка заслуга гуцулів — дуже цікавої частини нашого народу.»

На жаль, ці традиції потроху вмирають, бо підтримувались більше в селі, ніж в місті. А село з урбанізацією потроху занепадає, та й соціально-активна молодь в селах, що не повмирали, в переважній більшості доволі рано виїжджає в місто. Але як може не тішити, що такі громадські діячі створюють публічні вертепи, колядниці, свято пампуха і таке інше саме у великих містах! Це піднімає настрій і українці, пробуджуючи в собі силу духу, виходять на вулиці аби радо вітати всіх навколо!

Давайте шанувати звичаї минулих поколінь українського народу. Потрібно збирати та накопичувати свої знання задля продовження українського роду. Саме звичаї та традиції вирізняють нас із широкого спектру обрядів та звичаїв світу. У нас є невід'ємний скарб нації, який ми маємо вберегти від аморальності, злоби та цькування!

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter