Крихкий мир у Сирії. Що означають сирійські мирні переговори в Астані? 

Вже завтра – 23 січня 2017 року – стартує перший раунд мирних багатосторонніх переговорів, присвячених ситуації в Сирії. До казахської столиці прибувають десятки дипломатів, політиків, польових командирів та журналістів. Це перша мирна ініціатива по Сирії з часу провалу американсько-російського перемир’я від 10 вересня 2016 року. Про його перебіг та наслідки ви можете детальніше почитати тут і тут. Скажу лише, що тоді, внаслідок розвалу угоди між Вашингтоном та Москвою, бойові дії на території країни відновилися з новою силою. І завершилося все кульмінацією – так званою «Четвертою битвою за Алеппо» — завершальною фазою боїв, які тривали довгих 4 роки. Сирійські урядові війська відновили контроль над усім містом, а бойовиків ісламістської коаліції «Армія завоювання» — відтіснили на захід та північ.

25 грудня 2016 року на арену кривавої сирійської війни виходить нова дипломатична ініціатива. Росія і Туреччина домовляються про новий режим припинення вогню та початок політичних переговорів про врегулювання конфлікту. Відповідний договір підписали 28 грудня 2016 року. А перемир’я вступило в силу опівночі 30 грудня. Угода стала наслідком довготривалих переговорів між Москвою та Анкарою в рамках процесу нормалізації їхніх двосторонніх відносин. Вона де-факто є відображення сумнозвісного «пакту Молотова-Ріббентропа», а точніше – його таємного протоколу. Хоча я й не люблю порівнювати різні історичні епохи та факти, але такий, звісно поверхневий, натяк допоможе українську читачеві краще зрозуміти характер угоди. Фактично, Туреччина, Росія та Іран, який дав мовчазну згоду на це, розділили між собою сфери впливу в Сирії. Хоча мирний договір підписали лише сирійський уряд та представники антиурядових формувань, його справжніми архітекторами, вочевидь, є основні «донори» сторін конфлікту – Туреччина, Росія, Іран та частково нафтові монархії, що діють у зв’язці з Анкарою.

Турецько-російський мир у Сирії став фундаментом для початку політичних перемов для вироблення бодай-якогось формату пост-воєнного устрою Сирії, який мав влаштовувати усі зацікавлені сторони. Астана – стала першою зупинкою на цьому шляху. Переговори в Казахстані, вочевидь, будуть першим етапом для формулювання спільної позиції учасників по ключовому питанню всієї війни – як її завершити, і якою буде майбутня Сирія? А тому – проаналізуймо переговори детальніше. Почну з предмету обговорень, або принаймні з того, що декларували публічно.

Про що говоритимуть в Астані?

Розширення перемир’я. Чинний режим припинення вогню й досі тримається на території Сирії. Він вступив у силу опівночі 30 грудня 2016 року. Перемир’я поширювалося на усю країну, окрім регіонів, підконтрольних терористам «Ісламської держави», «Фронту Аль-Нусра» та групам, пов’язаними з ними. Нині, перемир’я діє у провінціях Хомс, Хама, Дераа, північно-західному Алеппо, гірському регіоні Кунейтра поблизу Голанських висот, провінції Суейда, на заході провінції Дамаск та у провінції Ідліб.

На переговорах в Астані сторони планують обговорити розширення перемир’я. Принаймні, про це заявляли прем’єр-міністр Туреччини Біналі Їлдирим у виступі в Анкарі 11 січня, президент Сирії Башар Асад в інтерв’ю японським ЗМІ 19 січня та секретар Верховної ради національної безпеки Ірану Алі Шамхані 21 січня. Що конкретно це означає на практиці – вочевидь, знає лише Аллах. Але можна припустити, що учасники конференції спробують включити до перемир’я нові регіони, особливо ті, де й досі тривають бої. Також сторони можуть обговорити можливість поширити перемир’я на інші угруповання, або навпаки – «злити» якусь групу і виключити її з угоди. Таке допустимо по відношенню до тих ісламістських груп, які відмовилися приїхати на переговори.

Терористи «Фронту Аль-Нусра» та бойовики ісламістського руху «Ахрар Аль-Шям» та угруповання «Левантійський фронт» в провінції Ідліб, 2015 рік

Розмежування «терористів» та «опозиції». Цей пункт завжди, в усі часи, був ключовим для УСІХ БЕЗ ВИНЯТКУ мирних переговорів та ініціатив по ситуації в Сирії. Саме через невизначеність по цьому пункту, на мою думку, й розвалилося американсько-російське перемир’я від 10 вересня 2016 року. Тоді, ані Росія, ані США не змогли та й не мали особливого бажання розписати цей пункт як слід та сформувати спільний список «терористичних груп». У даному випадку, ситуація кращою не стала. Що Туреччина, що Росія – так і не відповіли чітко на питання: «А кого вважати терористами?». Спільного списку терористичних угруповань, по яких можна завдавати удари – й досі немає. Кожна сторона думає по-своєму. А відтак – цей пункт в принципі неможливо виконати.

До того ж, існує проблема в самих антиурядових угрупованнях, які воюють проти сирійських військ. Практично всі вони – не мають особливого бажання, або не можуть під загрозою знищення, відмежуватися від своїх могутніх союзників з терористичних організацій. Мова йде про терористичне угруповання «Фронт Аль-Нусра» — сирійське відділення «Аль-Каїди». Його особливістю є те, що бойовики інтегровані практично в усі антиурядові коаліції по всій Сирії. Їхні бійці «вкраплені» в різноманітні антиурядові збройні формування, які воюють проти Башара Асада. А тому – визначити, хто серед них «терористи», а хто – «опозиція» — практично неможливо. Крім того, дуже часто, терористи «Фронту…» воюють під прапором «Вільної Сирійської Армії» — організації, яка не існує на території Сирії в якості цілісної структури з травня 2013 року, коли вона була розгромлена силами радикальних екстремістів. Втім, бренд «ВСА» й досі живий. Він часто використовується ісламістськими групами для отримання допомоги Заходу або для підвищення своєї політичної легітимності в очах західних держав. На додаток, «Фронт Аль-Нусра» є однією з найбільш потужних угруповань в Сирії. А тому, відмежуватися від нього, добровільно відмовившись від такого союзника і залишитися сам-на-сам із сирійською армією – ніхто не хоче. Більше того – «Фронт…» побудував цілий «міні ДНР-халіфат» в провінції Ідліб, де вони контролюють все – від життя звичайних людей до контрабандних потоків через турецький кордон. А відмовитися від такої «Вальгалли» — мало хто насмілиться.

Загалом, пункт про «розмежування терористів та опозиції» є позитивним. Але його реалізація під великим питанням. Цілком можливо, що сторони можуть знову «злити» якесь угруповання, яке буде відмовлятися дотримуватися перемир’я. Попереднього разу, у вересні, таке сталося із угрупованням «Джунд Аль-Акса». Бойовики демонстративно продовжували бойові дії разом із терористами «Аль-Каїди», попри перемир’я. У відповідь, США оголосили їх «терористичною організацією». А про-турецькі бойовики атакували їхні штаб-квартири і змусили саморозпуститися. Цього разу, потенційними кандидатами на «злиття» є ісламістські рухи «Ахрар Аль-Шям» та «Нур Ед-Дін Аль-Зангі». Обидва угруповання, які на Заході вважаються «помікованими», відмовилися брати участь у переговорах.

Розв’язання питання «проблемних регіонів». Йдеться про кілька районів у Сирії, де з почату перемир’я не припинялися бої. Це східна Гута та долина Ваді Барада. Обидва регіони розташовані в провінції Дамаск. У східній Гуті бої не припинялися з листопада 2016 року. Там триває наступ урядових військ на позиції ісламістської коаліції «Армія Ісламу», в яку входять кілька десятків груп бойовиків. Після початку перемир’я 30 грудня 2016 року, умовна «тиша» у східній Гуті протрималася лише 8 годин.. Причин такого – на мій погляд, дві.

Військова ситуація у східній Гуті в провінції Дамаск станом на 4 січня 2017 року

Перша – коаліція ісламістів «Армія Ісламу» не змогла прийти до єдиної думки, чи приєднатися до турецько-російського перемир’я. Вони не повідомили про своє рішення навіть після опівночі 30 грудня, коли режим припинення вогню вже вступив у силу. Частина бойовиків – закликала воювати далі та не піддаватися на «ці провокації», як вони називали перемир’я. Інша частина – вважала за потрібне приєднатися до мирного процесу, щоб зрештою не опинитися в рядах «аутсайдерів». Врешті-решт, «партія війни» вирішила не чекати, поки завершаться гарячі дебати, і в односторонньому порядку оголосила, що коаліція нібито «не підтримує цю підступну змову». Сирійське військове командування одразу ж розцінило це як запрошення на продовження бойових дій. А далі – було вже пізно. Бої почалися з новою силою, а ісламістам довелося згуртуватися, щоб боронити свої позиції.

Причина друга – у позиції сирійського генералітету. Із самого початку у військовому командуванні Сирії до перемир’я ставилися з прохолодою, якщо не з ворожістю. Вони вважали, що Росія та Туреччина ділять Сирію, як у колоніальні часи, і взагалі не зважають на позицію Дамаска. Більше того, свіжими були спогади від вересневого перемир’я, яке завершилося повним фіаско та загибеллю сирійських військових, попри запевнення росіян. А відтак – сирійська армія не могла просто припинити вогонь, особливо на вимогу турків, яких вони ненавидять. Саме тому, на мою думку, Башар Асад та частина генералів вирішили показати Росії та Туреччині, що вони мають власну принципову позицію. І коли у східній Гуті почала циркулювати невизначеність – урядові сили одразу атакували.

Що ж до ситуації в долині Ваді Барада – там все простіше. У кінці грудня бойовики «Фронту Аль-Нусра» та «Ахрар Аль-Шям» отруїли джерела питної води, розташовані в долині, дизельним пальним. А потому – взагалі перекрили водопостачання для понад 6 мільйонів мешканців провінції Дамаск. Це викликало гостру нестачу води. Сирійська армія розпочала військову операцію з метою захопити джерела питної води та відремонтувати їх. З того самого часу, бої тривають безперервно. Щонайменше п’ять, відомих мені, спроб було зроблено для досягнення мирної угоди про евакуацію ісламістів з долини, але вона щоразу зривалася. Зараз, сирійські війська вже зайняли понад 70% долини, а тому, скоріше за все, наступ не припинять.

Військова ситуація в долині Ваді Барада в провінції Дамаск станом на 19 січня 2017 року

Гуманітарна допомога. Це буде обов’язковим пунктом конференції. Учасники спробують домовитися про доправлення гуманітарної допомоги до обложених населених пунктів, евакуацію поранених та хворих, забезпечення продовольством окремі формування бойовиків в обложених містах в обмін на територіальні поступки. Обговорення зачеплять такі населені пункти:

  • Мадая та Забадані (провінція Дамаск)
  • Фуа та Кафрая (провінція Ідліб)
  • Хрейтан, Анадан, Рашидін-5, Хан-Туман (захід провінції Алеппо)
  • Аль-Растан (провінція Хомс)
  • Дума, Хараста, Замалька (східна Гута, провінція Дамаск)
  • Місто Хомс

Пост-воєнний устрій Сирії. Точних даних про те, що саме будуть обговорювати з цього питання – немає. Це найбільш інтригуюча частина переговорів. Не вважати, що учасники піднімуть це питання – значить бути наївним. Вочевидь, цей пункт обговорюватимуть між собою лише Іран, Туреччина, Сирія та Росія. Їм належить визначити – як саме поділити сфери впливу в країні. Інших – поставлять перед фактом.

Хто бере участь в переговорах в Астані?

Знати, хто є учасником переговорів не менш важливо, аніж знати, про що говоритимуть. При цьому цікавим є не лише склад учасників, а й їхні представники. Це дозволить отримати, хоча й складнішу для усвідомлення, але більш повну картинку переговорів та відносин між учасниками. Отож:

Туреччина. Делегацію Анкари очолює заступник міністра закордонних справ країни Седад Онал. Основним інтересом турків на переговорах буде:

  1. Мобілізувати допомогу для боротьби з «Ісламською державою» на півночі провінції Алеппо;
  2. Закріпити власну сферу впливу на півночі Сирії та уздовж сирійсько-турецького кордону;
  3. «Пропихнути» в політичний процес власні «кишенькові» антиурядові угруповання («Файлак Аль-Шям», «Бригади Султана Мурада», ісламський союз «Фастаким» тощо), щоб легітимізувати їх і в подальшому через них провадити свою політику в Сирії;
  4. Не допустити участі в переговорах сирійських курдів, добитися їхнього остаточного «злиття» з боку Росії та Сирії.

Росія. Кремль відрядив на переговори справжніх «асів» дипломатичної служби з питань Близького Сходу. До російської делегації входять директор департаменту Близького Сходу та Північної Африки МЗС РФ Сергій Вершинін, спеціальний представник президента РФ з питань Сирії Олександр Лаврентьєв та радник-посланник посольства РФ в Казахстані Олександр Мусієнко. Головним військовим переговірником з боку Росії обрали заступника начальника Головного оперативного управління, генерала Станіслава Гаджимагомедова – одного з безпосередніх «архітекторів» російсько-турецького перемир’я. Основні завдання російської дипломатії на переговорах, на мій погляд, наступні:

  1. Цементування свого впливу на Близькому Сході та нівелювання впливу США;
  2. Закріплення ситуативного союзу з Туреччиною та Іраном по Сирії;
  3. Консолідація сторін для посилення боротьби з «Ісламською державою»;
  4. Розколоти і без того дрібний та фрагментований антиурядовий рух в Сирії та подробити великі ісламістські угруповання, щоб потім з ними або домовитися, або знищити;
  5. Сформулювати готовий формат переговорів для його подальшого нав’язування «новим учасникам» — США, Саудівській Аравії, Йорданії та Катару;

Іран. З Тегерана очолити делегацію прибув заступник міністра закордонних справ країни Хусейн Джабер Ансарі – наполовину араб, який спеціалізується в африканських та арабських справах. Для іранців у переговорах важливе наступне:

  1. Закріпити свою сферу впливу в Сирії та підняти легітимність шиїтських воєнізованих формувань, які беруть участь у конфлікті на боці сирійської армії;
  2. Вибити з сирійського переговірного процесу США та нафтові монархії і нівелювати їхній вплив на політичний процес, або ж нав’язати готовий формат.
  3. Не допустити подальшого проникнення Туреччини в Сирії, зв’язати їх боротьбою з терористами «Ісламської держави» та курдами.
  4. Мобілізувати допомогу для боротьби з «Ісламською державою» та «Фронтом Аль-Нусра».

Один з лідерів антиурядових сил Мухаммед Аллюш та постійний представник Сирії в ООН Башар Аль-Джаафарі на конференції в Женеві, 2015 рік

Сирія. Урядова делегація Башара Асада прибула до Астани на чолі із постійним представником Сирії в ООН Башаром Аль-Джаафарі. Він є ветераном подібних переговорів та дуже досвідченим дипломатом. Він є сунітом та володіє французьким, англійським, арабським мовами та фарсі. А відтак – може вступати в локальні кулуарні переговори практично з усіма без перекладача. Для Сирії весь процес переговорів є дуже болючим. Сирійська влада розцінює це як «спробу поділити Сирію між регіональними країнами». Саме тут чітко прослідковується відмінність позицій Москви та Дамаска. Якщо Росія готова спілкуватися з деякими антиурядовими угрупованнями, то Сирія робить це із великим скрипом. Якщо Росія готова прийняти Саудівську Аравію та Катар на перемовах, то офіційний Дамаск виступає категорично проти. В Астані сирійські дипломати відіграватимуть ключову роль. На відміну від попередніх переговорів у Женеві, тут вони вестимуть прямі перемови з представниками бойовиків. А тому, для них важливо:

  1. Зняти питання про відставку президента Сирії Башара Асада з порядку денного;
  2. Розширити закон про амністію для бойовиків, щоб змусити їх здати деякі регіони та поступитися в обмін на політичні дивіденди;
  3. Залишити в угоді про перемир’я достатньо «пробілів», щоб залишити можливість здійснювати військові операції проти ворогів;
  4. Створити змішані підрозділи сирійських військ та бійців антиурядових сил з осколків колишньої «Вільної Сирійської Армії», бажано – колишніх офіцерів та солдатів для посилення боротьби з «Ісламською державою» та «Фронтом Аль-Нусра».
  5. Проігнорувати питання про припинення боїв у долині Ваді Барада та у східній Гуті. Також домовитися про «зелене світло» для початку масштабної наступальної кампанії на заході провінції Алеппо, яку готують вже цілий місяць.

ООН. Вплив організації буде мінімальний. Спеціальний представник ООН в Сирії Стефан Де Містура виконує лише роль посередника на переговорах. Головним завданням ООН буде забезпечення доправлення гуманітарної допомоги та евакуації поранених та хворих з обложених міст.

США. Вашингтон призначив своїм представником на переговорах посла США в Казахстані Джорджа Кролла. Фактично, США самоусунулися від сирійського врегулювання, принаймні на найближчий час. Урядова делегація, за словами представника Державного департамента Марка Тонера, не поїде в Астану. Така нейтралізація американської ролі у Сирії в останні дні адміністрації Барака Обами стала справжнім успіхом для Росії та Ірану. Втім, Кремль офіційно запросив до наступних раундів перемов команду нового президента Дональда Трампа.

Сирійські антиурядові сили. Приблизно 60% усіх антиурядових збройних формувань на території Сирії погодилися взяти участь у переговорах в Астані. Серед них більшість – це креатури монархій Затоки та Туреччини. Особливістю перемов в Казахстані є те що сирійська влада вперше вестиме прямі переговори з представниками бойовиків – не політичними дисидентами, які нічого не вирішують, а командирами батальйонів, які воюють проти сил Асада. Ось повний список угруповань та їхніх представників, які беруть участь в переговорах:

  • Коаліція «Армія Ісламу» — Мухаммед Аллюш (політичне крило) і Ямер Тальджо (військове крило);
  • Коаліція «Південний фронт» — Усама Абу Зейд;
  • Коаліція «Фатх Халяб» — Ясер Абдель Рахім;
  • Угруповання «Файлак Аш-Шям» — Мондхер Сарас (військове крило) та Назійя Аль-Хакім (політичне крило);
  • Ісламський союз «Фастаким» — Мустафа Біру (політичне крило) та Сакр Абу Кутайба (військове крило)
  • Угруповання «Бригади Султана Мурада» — Ахмед Султан
  • Коаліція «Левантійський фронт» — Хуссам Ясін;
  • Угруповання «Бригади ісламських мучеників» — Саїд Некраш
  • Угруповання «Сукур Аш-Шям» — Маамун Хаджі Мустафа

Курди. Вони будуть фактично відсутні на переговорах в Астані. Туреччина заблокувала їхню участь в конференції. Натомість, щоб надати бодай-якусь легітимність сирійським переговорам, вони дозволили запросити двох членів маргінальної та політично інфантильної курдської парасолькової організації «Курдська національна рада». Сирійські ж курди вже заявили – не вважають цих людей своїми представниками. За те, щоб курди брали участь в переговорах, виступає й сирійський уряд. На відміну від Росії, офіційний Дамаск шукає шляхи порозуміння з курдським рухом, а останнім часом сирійська армія та курдські загони активно співпрацювали під час битви за Алеппо проти ісламістів та супроти турецьких військ на півночі біля міста Аль-Баб. Дуже ймовірною є загроза того, що курди стануть розмінною монетою на переговорах, а їх самих Росія «здасть» в обмін на поступки з боку Анкари.

Чого очікувати від переговорів?

Без сумніву, ці переговори є позитивним зрушенням мирного процесу з мертвої точки. З іншого боку, вони фактично заклали підвалини під остаточний розподіл Сирії між регіональними державами – Іраном, Туреччиною та Росією. У цьому випадку, все залежить від того, хто краще поторгується. На мій погляд, переговори в Астані навряд чи будуть «революційними» та завершаться якимось епохальним документом. Це лише перша спроба. Спроба знайти точки дотику між різними сторонами конфлікту, знайти фундамент, на якому можна буде в подальшому вести розмову та укласти мирний договір про врегулювання конфлікту. Для Сирії – це стане справжнім викликом. Уряд вперше вестиме розмову напряму з бойовиками. Це може завершитися як послабленням напруження у стосунках, так і поглибленням протиріч. У майбутньому слід очікувати розширення учасників конференції – за рахунок США, Саудівської Аравії, Катару, Йорданії, Єгипту, Іраку та Лівану. Звісно, можливо, що хтось із них буде вибитий з гри, як це зробили зі Штатами зараз. Але час покаже. Переговори триватимуть два дні, а після того – нам стане відомо, чи буде «Астана 2.0».

Новости