Лист із Луганська: ностальгія за “совком”

До всього, що зараз відбувається, відмінно підійшло би гасло "Назад в СРСР". І його навіть часто використовують в іронічних і викривальних статтях про життя громадян Еленерії.

Інколи це кумедно, але частіше – прикро. Наче ми всі з одного інкубатора.

Теорія стигматизації – здається, так це називається. На зразок того, що темношкірі – агресивні, євреї – користолюбці, а ми всі тут – пустоголові. Мало того, ще й уражені пропагандою якнайшвидшого повернення до СРСР.

Читайте також: Луганск: Приспособились жить, исходя из ситуации

Я надіслала приятелеві фото, де йшлося насамеперед про оформлення кулінарного блюда, а він вгледів у ньому мотиви СРСР і – будь ласка! – вилив на мене і те, що ми усі зомбовані совком, і це не лікується.

Зрозуміло, що він відмінно вгледів смітинку в моєму оці з Києва, а я колоду не побачила в самому Луганську. Він нападав, я виправдовувалася. Зійшлися на припиненні чвар, поки не дійшло до взаємних образ і сварки.

Хоча – прикро. "Зомбовані" – як про занафталінене хутро. Чи я й справді не помічаю, що змінююся?

Телебачення

Звичайно, місцеве телебачення тримає курс винятково на "правдиві" новини і "добрі" фільми. Хоча "добрі" можна б і без лапок.

Сімейні комедії, старе добре радянське кіно. Те, від чого зазвичай неможливо відірватися. Клацав пультом, перемикав канали, а застряг на "За сімейними обставинами", яке бачив тисячі разів.

Часто це приємно, інколи – дратує. Все навколо нас зараз – дорого, незрозуміло, складно, викликає стрес, а тут тобі вчергове, як прописану мікстуру, – "Пес, Барбос…".

Мама несподівано для мене сказала: "Скільки ж можна вже це показувати!". А я думала, що цільова аудиторія цих фільмів якраз пенсіонери (нехай їм голодно, але хоч видовищно).

Виявляється, на якомусь рівні ця фальш усе ж відчувається, не завжди викликає розчулення. Як перегляд сімейного альбому не замінить повноцінного обіду. А тут виходить саме так – все, що можемо. Ну не вийшло з нормальними пенсіями, радійте хоч цьому.

Читайте також: Луганські адепти "русского мира" почали масово виїжджати в Росію

А якщо поклацати іншими телеканалами (ми можемо безкоштовно дивитися тільки місцевий "Луганськ 24" і ще 14 російських телеканалів), то це або новини (з величезною часткою критики дій України у всіх проявах), або оспівування міці російської армії, або фільми про розгул криміналу і доблесть російської поліції.

Я думаю, для зручності, для цих фільмів можна було б виділити окремий канал, щоб не мучити глядача даремно. Хто захоче – буде дивитися, інші – хоча би знатимуть, де всі ці доблесні герої невидимого фронту…

Реклама

Реклама на тему СРСР часто використовується навмисно. Чи то в дусі часу, чи відвертий стьоб над нами ж, що живуть тут. "Пельменна", "Рюмошна", "Народний", "М'ястроном", "Універсам №1", "Пивна лавка" і сотні комісійних …

Неначе нам враз стали близькі лише такі назви. Ще трохи – і ми поміняємо перукарні на цирульні, а суші-бари – на заклади громадського харчування…

І безліч реклами, як зі старої скрині: тут вам і трійця з "Кавказької полонянки", і рекламні плакати п'ятдесятих років з дітками в бантиках і охайними мамами, від яких стискається серце.

Копирайт изображения Yana Victorova

Навіть якщо пройтися сьогоднішнім Луганськом, неозброєним оком видно, що тема СРСР – у тренді. До речі, поки ще лишаються стоматології, а не стоматологічні кабінети, гінекологи, а не дамські лікарі, але щодо решти…

Аж дивно, як поміж всієї цієї реклами затесався такий іноземний "Бургер" зі своїми фірмовими кільцями цибулі і "багатоповерховими" бутербродами явно на американський лад.

Гадаю, це певний культурний пласт, що спирається на наше сприйняття щасливого минулого. Там – погано бути не може, бо там іще живі бабусі, там – молоді батьки, а ми – щасливі діти, і море щороку, і молочні коктейлі скільки влізе, і томатний сік по 8 копійок за склянку…

Освіта

Тут – по-різному. Для тих, хто не тут, і хто обмежений у коштах, у нас – зразково дешево і з російськими дипломами. Для тих, хто тут, – все інакше.

Заочна форма навчання – майже завжди контрактна. І нібито 5 або 10 тисяч рублів на рік – це й небагато (дільничний терапевт отримує 4600 рублів на місяць), але для місцевого диплома – це шалені гроші. Якщо диплом буде тільки місцевим, з яким нікуди більше не поїдеш, чи вартий він таких грошей?

Але ж насправді російські дипломи отримали лише дехто зі студентів, заявлених на самому початку – восени 2014 року.

Складно, клопітно, не виходить домовитися. Російські вузи і не проти ніби допомогти, але якось із купою непереборних перешкод, подолати які під силу лише декому.

А в іншому, аналізи роблять безкоштовно, але немає реактивів, тому їх можна зробити платно в приватних лабораторіях. І лікують, мабуть, безкоштовно, але ліки хворий купує сам. Тобто безкоштовною є тільки консультація лікаря. Але це вже не про освіту зовсім.

Настрої

Ні в кого тут немає нав'язливої ідеї повернутися в часи СРСР. Розсудлива людина розуміє, що таке повернення просто неможливе. Не може бути знову томатного соку по 8 копійок. А молочний коктейль – купуй, скільки хочеш, і зараз, аби були гроші.

Повернути минуле неможливо, це ілюзія. Також неможливо відмотати все назад. Все це надто схоже на спроби хоч ненадовго оживити небіжчика.

Копирайт изображения Yana Victorova

Якщо хтось – не місцевий, можливо, ще і повірить. Мабуть, розраховують на тих бабусь, які бачать краватки на школярах, курсантську форму на хлопчаках, універсами і пельменні і розчулюються … до першого цінника, який аж ніяк не відповідає стереотипу про дешеві товари в СРСР.

Хоча дуже прикро читати про те, що тут – осередок розвиненого соціалізму. Адже у свідомості багатьох саме такими є бунтівні міста, а ми – тими, хто ностальгують за "совком".

Яна ВІКТОРОВА, Луганськ

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter