Маркери адекватності щодо теми війни в Україні

Переважно місцеве «гарматне м'ясо», яке назбирали «спонсори» (фінансування проекту «Русская весна» – тема окремого фундаментального допису) для розхитування ситуації і яке лупило (часто навмання) з гранатометів, перевелось у перші півроку війни. На те воно й «гарматне м'ясо». За ними почали відходити на Той Світ і їхні ватажки, що мабуть «зловили зірку» в не завжди тверезій голові й просто перестали чітко усвідомлювати те, що коїться навколо. Однак якщо перших просто молотили, кидаючи на забій, то других позбувалися прицільно, руками російських спецслужб.

«90-ті» здалися тоді дитячим садочком. Ватажка «Бетмена», колишнього «викидайла» у нічному клубі «Колізей», 1 січня 2015 року спалили живцем у броньованому джипі (такою була особливість ракети, що влучила в його автомобіль – не пробити, а підпалити), колишнього тамаду Олексія Мозгового (мого колишнього земляка зі Сватівщини) розстріляли в машині разом зі своєю молодою помічницею… Вона була простою місцевою журналісткою, що «мала честь» стати прес-секретарем насправді вкрай закомплексованого «ватажка батальйону «Призрак», який погрожував лупити різками дівчат у коротких спідницях. Після нього позбулись і напівграмотного «козака» Пашки Дрьомова. У камері «повісився» навіть учасник штурму СБУ Геннадій Ципкалов, який був родом з Ростовської області й останні роки свого життя мав можливість пожити в чужих «віджатих» розкішних маєтках. В живих залишився попередник ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького – Валерій Болотов, який нещодавно з РФ зізнався, що виконавцем провокацій, тобто обстрілів Луганська влітку 2014-го року, був той самий Плотницький.

Читайте также: Как при Андропове: боевики задержали 413 дончан за празднование Нового года на улице

В принципі, абсолютно прогнозований розвиток подій. Кремль, замісивши страшний коловорот смерті, щоб поставити Київ у становище розгубленості й безпорадності, тепер підпорядкував ці землі собі, остаточно вичищаючи вже неконтрольованих «шестірок», одні з яких дійсно повірили у свій «дар» полководців, а інші просто не могли своєчасно піти, гадаючи, що ті землі тепер належать їм особисто. Проте саме ця бандитська гидота стала тлом існування для луганчан і… тестом. Тестом на здатність терпіти, сприймати цей абсурд, як належне, або зберегти хоча б приховану адекватність.

«Все ж таки ополченці молодці», – говорить мені п'ятдесятирічна луганчанка Галина Петрівна в Києві одного березневого дня. Минуло два роки після того як почалась війна і зрештою їй з донькою довелося залишити власну оселю. Вихід знайшовся – у Києві знайшовся її однокласник, який і запросив їх перебути у нього у вільному приміщенні. Так і жили мати з донькою у невеличкому, але затишному флігелі у самому центрі міста. Безкоштовно й відносно комфортно.

«Чому це вони молодці?», – питаю я і по очах Галини Петрівни бачу переляк. Своє роздратування я приховати не міг. І не збирався.
«Ось була нещодавно в Луганську… Знаєте… Мене завжди на ринку обвішували. Ну там на 100-200 грамів. І я завжди перевіряла на терезах. І завжди мене обманювали. А цього разу на диво мене ніхто не обдурив. Уявляєте? Спитала – чому? Виявляється, за це штраф 3 тисячі рублів, і продавці бояться. Там перевіряючий із пістолетом. І бояться. Тож… не знаю…», – каже вона.

Рублі, пістолети, російські продукти, які в Луганську повсюди і які дали привід переконатись у тому, що в Росії дійсно нічого їстівного не вміють робити – атрибутика окупованої території, де вже «не стріляють». Усю бесіду з посивілою від років Галиною Петрівною, у якої в Києві вже прижилася і знайшла непогану роботу донька, передавати не варто. Варто лише нагадати про той самий маркер, після якого розмову (і це порада усім, хто вступає у такі полеміки) треба або перервати терміново, або (якщо вже ситуація не дозволяє) поставити конкретні одне-два питання… По-перше, що ви тоді робите в Києві, якщо там у вас «ополченці молодці»? По-друге, на кого ви збираєтеся писати донос?

Читайте также: Війна Росії проти України. Чому речі не називають своїми іменами?

Якщо на перше питання відповідь вас ужалить цинічною на межі тупості фразою – «А куди ж нам? Нас же укропи позбавили оселі!», то після другого у них настане ступор. Саме так – «на кого збираєтесь писати донос?». Вони забули, що 4 мільйони доносів за часів «порядку» Сталіна й «молодців чекістів» написали саме прості громадяни. Ось на таких «Галин Петрівн» і було зокрема зроблено ставку Кремлем, так само як і на «ополченців», а на справді покидьків, що повелись на пропозицію безкоштовно отримати автомат у квітні 2014-го року й «богувати». Жахливий механізм саморуйнації. Так вони самі «нечаянно» покликали війну, «захищаючись» від «укропів», як скажена собака від свого власного хвоста або божевільний від тіні.

Які перспективи бачить Галина Петрівна? Видати доньку заміж. А потім? Повернутись додому «коли все минеться». Минеться разом із «молодцями»? Збагнути це й зліпити з елементів загальну картину завтрашнього дня у неї не вийшло. За вікном державної установи, де нам довелося зустрітись, сипав мокрий сніг, а в думках Галини Петрівни почалось сум'яття, що зрештою примусило її видохнути й заспокоїтись… «Хай як буде…», – промовила вона собі під ніс.

І якщо Галина Петрівна, колишня вчителька української мови (!) із Суходольська, що під Луганськом, в принципі, мислить у дечому типово для категорії людей, яких «кинули» на початку 90-х (вчителі тоді дійсно були поставлені у становище професій «третього сорту» й отримували купони із затримкою у дев'ять місяців), то клас підприємців мав бути ознакою людей, які змогли взяти відповідальність не лише за себе та сім'ю, але й за своїх, нехай і нечисленних, робітників. А це означає, здатні мислити не інерційно, а прагматично і з перспективою на майбутнє.

Читайте также: Бойовики "ДНР" та "ЛНР" навмисно завдають собі поранень, щоб уникнути участі в бойових діях

Валентин ТОРБА

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter