Ми спілкуємось у своїх АТОшно-волонтерсько-фейсбучних колах і думаємо, що всі знають те, що знаємо ми – Білозерська

Купе. Пасажири: молода дуже вродлива дівчина з Маріуполя, 30-річний підприємець з Донецька, дід років 65 з Волновахи і я.

Підприємець на початку війни був в одному з добробатів. Ще до цього – разом з друзями на власних авто курсували Донецьком, а потім Маріуполем з битами, травматами і всім, що під руку траплялося, вираховуючи запутінських бойовиків. Переконаний, що Маріуполь відстояли 20 погано озброєних пацанів, серед яких був і він. "Я лично никого не убил, – каже він, – но нескольких покалечил".
Удома, в Донецьку, не був з 2014 року. Підтримає будь-який спосіб винищення окупантів і колаборантів, крім ядерної зброї.

Замовляє у Краматорську вироби, продає у Швейцарію, отримує гроші – великі для нього і абсолютні копійки для них. За все життя жодного разу не заплатив податків – бо якщо починаєш платити, будь-яка діяльність стає збитковою. Товари йдуть у Європу без розмитнення, за невеликий хабар на кордоні.
Вільно володіє англійською і німецькою (переконалася, почувши, як "шпрехає" телефоном), страшенно любить свою роботу – може говорити про неї годинами, мріє про безвіз, бо дуже дорого щороку оформлювати візи. Каже, ще не досяг такого високого рівня, щоб вирішувати усі питання телефоном, треба їздити.

Читайте також: Білозерська: Ми воюємо за перемогу, усе інше – запудрювання мізків і обман

Про владу каже: "Они уроды, но какое право я имею от них чего-то требовать, если сам не плачу налоги?".

Я, звичайно, згадувала наші майданівські і фронтові пригоди. Пробалакали з ним до пів на одинадцяту, а потім дівчина-попутниця роздратовано попросила нас не заважати їй спати. Оскільки потяг прибував наступного дня лише опівдні, я вирішила, що вона ватна. Не стали сваритися, побажали один одному добраніч.

Наступного ранку дівчина поводилась по-іншому: спокійно слухала, люб'язно пригощала нас солодощами, а потім сказала:

– Вот я всегда думала, что патриоты и пассионарные люди были раньше, в Великую отечественную войну. Когда очереди в военкоматы, когда все за Родину и так далее. А сейчас все стали циничные и каждый сам за себя. Я вас послушала… а что, правда, что в наше время тоже есть такие люди, которые добровольно идут на войну, не за деньги, жертвуют собой, чтобы защитить страну?..

Розумієте, от ми спілкуємось у своїх АТОшно-волонтерсько-фейсбучних колах і думаємо, що всі знають те, що знаємо ми. А от ця дівчина, гарненька і охайна до крику, треба було бачити, як вона здувала з одягу і з сидінь порошиночки – не знала взагалі нічого. Паралельні світи. Чесно – слухати її було моторошно. І схоже, в кінці поїздки у неї трохи відкрилися очі. В неї однієї.

Дід за весь цей час не зронив ані слова. Але коли я почала не без обурення розповідати про нагородну зброю, яку отримали штабні криси з відповідних структур за справу, яку зробили ми, дід раптом спитав: "А зачем вам оружие?"
– Війна, як не як, на війні зброя потрібна. Зокрема, "вторички" для командирів, снайперів і важких кулеметників, – спокійно відповіла я.
– Не нужно вам оружие. Оружием тут ничего не сделаешь, – почав втирати дід. І тут з'ясувалося, що і він – не вата, він просто переконаний, що якщо українські війська дійдуть до російського кордону, Росія здійснить повномасштабне вторгнення, проти якого Україні не вистояти. Про місцевих колаборантів, які бігали з російськими прапорами, каже: "Люди не понимали, что делают, их обманули, им никто не объяснил".

Читайте також: На Україну будуть тиснути, примушуючи до "фінляндизації", – Білозерська

На цій фразі у купе забіг провідник. На вигляд років 60, судячи з вимови – Донецька область.
– Как это не понимали, как это не объяснил? Да если возле меня начнут бегать с флагами другой страны, да я в них сам стрелять буду! Я два года воевал, руки еще помнят.
– Я тоже воевал, – пожвавився волноваський дід. – Я капитан запаса.
– А я рядовой, но я буду их стрелять.

Після цього провідник пішов, побоявшись не впоратись з емоціями. А молодий підприємець заявив, що потрібно розібратися з ватою і запровадити на якийсь час військову диктатуру. А вже потім безвіз.

Олена БIЛОЗЕРСЬКА

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter