”Навіщо нам знову нав’язують “мовне” питання?”,- Віктор Трепак

Питання власної мови в Україні завжди вирішувалось складно. Напевно, така вже її доля – «співучої та солов'їної». Спочатку за царату, потім за часів СРСР українську мову постійно пригнічували, принижували та намагалися вилучити з повсякденного вживання в побуті та в офіційному діловодстві. Дісталось їй і за незалежної України, коли мовне питання почали маніпулятивно використовували як засіб для досягнення політичних цілей, а згодом – для розколу країни. Наслідки – відомі.

Здавалося, що після всіх трагічних подій, які пережила і переживає наша країна, вже ніхто не візьметься відверто нахабно експлуатувати мовне питання. Але, як кажуть, де там. З подачі колишніх регіоналів (а вони колишніми не бувають) суспільство знову хочуть збурити штучно створеною проблемою «захисту російської мови в Україні». Наприкінці минулого року на розгляд парламенту внесено черговий «мовний» законопроект відповідної спрямованості. Зрозуміло – наближаються вибори, а тому знову «розігруватимуть» мовну карту. Крім того, чергове вкидання цього питання у суспільну свідомість повністю лягає у стратегічну лінію історичного агресора, для якого України як незалежної держави «не было, нет и быть не может».

Читайте також: Политики, увлекшись интригами и взаимными войнами, уничтожают Украину – нардеп

Безперечно, кожен по-своєму оцінює мовну ситуацію в нашій країні – виходячи з власного її розуміння, політичних чи якихось інших уподобань. При цьому треба враховувати, що про мову нам більше розказували не фахівці-мовознавці, а політики. Звідси й таке політичне «нашарування» мовного питання і великий брак об'єктивної інформації про справжній стан функціонування мов в Україні. Включно з українською мовою, яка, як це не парадоксально, будучи офіційно визнаною державною, потребує чи не найбільшого державного захисту. Бо такої ситуації з державною мовою, мабуть, не існує в жодній іншій країні світу.

Це переконливо підтвердило відкрите слухання справи стосовно так званого закону Ківалова-Колесніченка, яку Конституційний Суд України почав розглядати у грудні 2016 року. На засіданні КС, що транслювалося в режимі он-лайн, було висловлено багато фахових думок щодо мовної ситуації в Україні.

Серед ряду ґрунтовних виступів особисто я виділив би промову директора Інституту української мови НАН України, доктора філологічних наук, професора Гриценка Павла Юхимовича. У ній та відповідях на запитання він надзвичайно фахово, глибоко і переконливо висвітлив проблему розвитку української мови як державної, її свідому тривалу руйнацію у своїй країні – в Україні.

Усім, хто хоче знати про об'єктивний стан справ з розвитком та функціонуванням мов в Україні і кому не байдужа доля його рідної мови, рекомендую подивитися виступ професора Гриценка, судячи з якого, – надзвичайно потужної Людини, високоосвіченого Фахівця і відповідального Громадянина своєї держави. Подивитися спокійно і вдумливо. Думаю, що після цього у багатьох на мовну проблему просто «відкриються очі». Для мене особисто було відкриттям те, наскільки глибоко і системно Інститут української мови НАН України досліджує питання розвитку української мови та функціонування інших мов в Україні. Взагалі вважаю, що, по-перше, цьому Інституту необхідно приділити державну увагу, по-друге, належним чином використовувати результати його діяльності. Але нинішні правителі цього не зроблять. З тієї простої причини, що для них українська мова (як і Україна) не є рідною.

Принагідно дякую ініціаторам розгляду вказаної справи у КС (ВО «Свобода»), які надали відеозапис виступу професора Гриценка. Хоча, як на мене, КС мав забезпечити відкритий доступ до відеозапису всього цього засідання. Бо питання мови – це одне з ключових питань існування держави Україна.

Читайте також: В России с 2006 года разрабатывался силовой сценарий принуждения Украины к дружбе с РФ – политаналитик

Віктор Трепак, кандидат юридичних наук

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter