Не старбаксами вимірюється демократія

Днями десь у соцмережах прочитав «плач Ярославни» чергового борця з корупцією. Він пише, мовляв, от західні компанії типу «ІКЕА» та «Старбакс» не приходять до України, бо тут корупція, бо тут недодемократія, бо тут все погано аж страх.

Цілком підтримуючи «борця», маю зауважити декілька речей. Вочевидь, досить велика кількість людей (зокрема, серед них є і мої знайомі) асоціює прогрес, реформи і демократичні цінності із транснаціональними корпораціями. Якщо у Києві відкриється, наприклад, «Сабвей», а замість декількох «Епіцентрів» відкриється одна «ІКЕА», то це точно буде ознакою реформ.

У сусідній Росії, наприклад, вже давно працюють омріяні українським середнім класом мережі, але при цьому навіть самі росіяни рідко коли можуть сказати про свою країну, що вона є демократичною. У багатьох авторитарних режимах, зокрема, на Близькому Сході, також можна знайти практично усіх світових топ-рітейлерів.

Дубаї й Абу-Дабі, які так полюбляють українські заробітчанки та багатії, знаходяться аж ніяк не у Швейцарії чи США – вони перебувають у федеративній абсолютній монархії, якою є ОАЕ. Успішно функціонують крамниці транснаціональних корпорацій у багатьох авторитарних азійських державах. Навіть Сінгапур та Малайзія, яких ставлять у приклад розвитку та швидких реформ, зовсім не є лідерами громадянських прав та свобод.

Це я до чого? Ми, українці, досі ставимо за правило гасло екс-президента Януковича «Покращення життя вже сьогодні». Чомусь більшість громадських активістів намагається призвичаїти нас до американського способу життя і традицій, в якому поєднуються часто непоєднувані речі. Однак, якщо ви, друзі, бували не в одній закордонній державі, а у декількох, то ви зі мною погодитеся у наступних моментах.

Читайте также: Зачем правительство ищет выходцев из Украины по всему миру? Чтобы попозировать на фоне этих людей!

По-перше, ніхто в Європі та й в Азії особливо не переймається, чи є у їхньому місті чи столиці та чи інша компанія, чи немає. «Старбакси» у Берліні, як і у решті європейських держав, напівпорожні, а у «Сабвеях» взагалі так само людно, як у звичайний день на цвинтарі. Національні мережі набагато більш залюднені та користуються значно більшою популярністю, ніж ті бренди, які багато хто хоче бачити в Україні.

По-друге, якість в таких мережах, скажімо відверто, досить низька. Більшість речей у тих самих «ІКЕА» та «H&M» вироблені у Китаї та зношуються так само швидко, як і придбані у «Епіцентрі» чи «Pull&Bear». Звісно, багато хто в Європі одягається та облаштовує домівки саме у таких мас-маркетівських мережах, проте середній клас віддає перевагу трохи дорожчим, але більш якісним речам.

По-третє, пафос не завжди виправданий. От скажіть, нащо платити у «Старбаксі» 8 євро за каву, якщо можна купити навіть більш смачну каву у безіменній крамниці за рогом за 1-1,5 євро? Чи купляти щось у «Spar», «Tesco», «Carrefour», якщо є «Lidl», повним аналогом якого в Україні є «АТБ»? І навіть якщо «Лідл» відкриє крамниці у Києві, там не буде того ж асортименту товарів, до якого ви звикли, наприклад, в Австрії, Польщі чи Британії.

Підтримка національних виробників і національного бізнесу є пріоритетом економічної політики більшості країн, в яких присутні вищевказані транснаціональні корпорації. Тому, наприклад, гарантії королівських дворів Європи (які є своєрідним знаком якості) мають невідомі широкому колу споживачів товари та марки. Головне, щоб вони виготовлялися усередині країни і їх якість була гідною навіть королівського столу (навіть за умов, коли монархія в Європі давно вже відіграє церемоніальну функцію).

Створення умов для розвитку бізнесу та притоку інвестицій має передусім сприяти національному підприємництву і заохочувати започатковувати власну справу. А коли уряд черговий раз створює низку перешкод вітчизняним бізнесменам, натомість проводячи переговори з міжнародними компаніями, яким уряд підігрує, це є прямою зрадою національних інтересів.

Можна дискутувати про прихід тих чи інших авіакомпаній чи відомих міжнародних перевізників, але для чого тоді паралельно знищувати внутрішній транспорт, підвищуючи тарифи до непристойних у бідній державі?

Читайте также: Готовим имбирно-пряничный латте как в Старбакс. ВИДЕО

Яка, скажіть будь-ласка, користь від приходу сінгапурських авіаліній, якщо квитки «Укрзалізниці» дорожчають швидше, ніж дешевшає гривня, а дістатися автобусом з району до центра скоро буде коштувати дорожче, ніж поїхати закордон? Можливо, це така досить дивна підтримка конкуренції вітчизняних перевізників? Чи розвиток внутрішнього сполучення?

Більшість громадських активістів і політиків, які всерйоз обговорюють проблему інвестицій в Україні з-за кордону насамперед забувають про те, що першочергово треба підтримувати національний бізнес, треба робити якісні товари тут. Я, наприклад, не бачу ніякої перемоги демократії та реформ у тому, що закордонні олігархи поширять свій вплив на Україну у тих царинах, де наші олігархи програють.

Наші проблеми, друзі, полягають не у тому, що до нас не приходять західні бренди, а у тому, що ми не цінуємо те, що у нас є. Ще ми, визнаймо чесно, банально бідні – в індексі найдешевших країн світу нас випереджає тільки Індія. Це статистика, тут навіть немає чого обговорювати.

Дуже хотілося би, щоб у цьому році від загравання з міжнародними компаніями та підписання чергових угод з вигодами для іноземних бізнесменів, український уряд передусім припинив тиснути на українських підприємців і бізнес. Тоді, можливо, і люди стануть багатшими, а відомі бренди ставатимуть у чергу, щоб відкрити хоча б маленьку крамничку десь у Житомирі.

Антон ДМИТРИЕВ для ЛІГА.Блоги

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter