План Пінчука як дзеркало української мрійловості

Своєю публікацією у WSJ Пінчук нічого нового про себе не сказав. А от реакція на цю публікацію є найкращим доказом того, як ми реально оцінюємо власну ситуацію.

По-перше, Пінчук ні в чому нас не переконує, бо написав статтю для іноземного видання, яке навіть політики українські не читають, не те, що пересічні.

По-друге, Пінчук не займається політичним аналізом, а тому написана стаття — всього лише озвучення базового сценарію по Україні, про який він як філантроп і друг багатьох впливових політиків дізнався в своїх кругах.

По-третє, він як типовий конюктурник підлаштовується під цей сценарій, і посилає свій особистий меседж «хлопці я тільки за, можна я буду далі нормально вести свій бізнес?».

А от реакція і різноманітні там відповіді Пінчуку свідчать наскільки більшість людей не розуміють, що відбувається. Бажання триматись за ілюзорну мрію про вступ в ЄС та НАТО мало вже не схоже на культ якийсь. Немає вже ні того ЄС, ні НАТО, в яке ми мріяли так вступити. Можливо в 2008-му це було дуже актуально. Але сьогодні вже навіть немає куди вступати. Ле Пен, Вільдерс, голандський референдум — це не випадковості і невеликі помилки — це позиція виборців, європейців, які чітко нам кажуть «пішли в ж..у». І продовжувати ігнорувати це, означає, що ЄС і НАТО виконують в нас роль божества, а не стратегічний розрахунок.

Та що там говорити. Хто знає, що Франція не перебуває у військовій структурі НАТО, а тому не зобов’язана когось там захищати по 5 ст. Чи як ви собі уявляєте голосування Туреччини по питанню війни з РФ за якусь Прибалтику? Зрештою, гляньте інтервю того таки Столтенберга в ConflictZone, щоб остаточно зрозуміти наскільки це неспроможна організація діяти на попередження потенційних загроз. І на цьому фоні хтось пише, що нас змушують пожертвувати нашими мріями? А може нам кажуть «пора вирости з підліткових мрій і валити на роботу»?

Силове звільнення Донбасу та Криму. Мені особливо подобаються пости про нашу могутню армію. Так, дійсно, армія — це те, чим ми можемо гордитись за останні 3 роки. Але в той час як ми вичікуємо на Джевеліни (ще одне божество), насправді треба випрошувати і відновлювати ПВО. Армія навчилась воювати в звичних умовах, але в умовах авіаційних бомбардувань, особливо враховуючи стан наших ПВО, я б значно зменшив браваду. Тому силових сценаріїв звільнення проти ворога в якого понад 3000 військово-повітряних одиниць техніки — фантастика, якщо не божевілля.

Я ще можу довго писати про те, що Маккейн не Президент США, і його заяви нічого не варті. Що Ле Пен зберігає шанси стати Президентом Франції, якому СБУ заборонила в’їзд і ще багато іншого. Але важливо — це стати реалістами. Кінець-кінців поглянути на себе, оцінити свої сили і діяти згідно них. Ніхто з влади не написав відповідь на пінчуківський компроміс у WSJ. Ніхто зрештою досі не оголосив на весь світ українські умови миру, далі яких ми не підемо. Ніхто зрештою нам українцям не сказав правду про те, чого найбільше бояться на Заході: що в центрі Європи виникне Сомалі. Аденауер, представник переможеної країни, змусив рахуватись переможців з собою всього лише заявою про те, що або підтримають його і підуть на його умови, або владу візьмуть комуністи.

Важливо — скинути ефемерні божества ЄС, НАТО, МВФ та інші.

Перший тиск, який ми відчуємо за спробу відкинути нав’язаний нам компроміс — це фінансовий. Спробувати вижити без кредитів і зовнішніх позик ось наша сила.

Друге, нам потрібні нові коаліції: регіональні (Польща, Прибалтика, Румунія), міжнародні (Китай, Індія, Латинська Америка). Це не союзи, а саме коаліції, спрямовані на підсилення нашої обороноздатності та економіки.

А найголовніше — це змінити систему соціальних відносин в суспільстві. Сьогодні мова йде не про хороше життя, а про виживання, і в такі моменти все має служити одній цілі «залишитися живими». Ми повинні прийняти простий внутрішній Пакт:

1. У нас немає іншої еліти і не скоро з’явиться, але ми можемо змусити працювати цю так як треба. За останні роки «перемоги» завжди були там, де були чіткі вимоги до еліти.

2. У нас немає вічних союзників, а є партнери, в яких є інтереси, і вони розміняють нас так само легко, як і допомагають.

3. Наше виживання напряму залежить від нашої внутрішньої стійкості, і здатності визначати пріоритетність загроз. Росія та «велика угода» — найбільші загрози, потім всі інші (Пашинський, нал в деклараціях тощо)

4. Озвучити чіткі умови миру на українських умовах для всього світу. Заперечити «велику угоду» треба до початку переговорів, а не по-факту, як в нас це завжди робиться

5. На свої сили. Сьогодні – це має бути записано всюди замість портретів або біля Порошенка. Тільки так можна не програти. «Польща сама себе врятувала» — в цій фразі Черчилля вся сила і суть політики Заходу щодо нових країн.

Компроміс не буде капітуляцією, поки у вас є сили вести боротьбу. І, повірте, не важливо, що ми про себе думаємо, коли нас зловлять на задушливий прийом, і ми будемо вибирати між тим, щоб здатись або вмерти. А щоб в нього не потрапити, як мінімум треба позбутись дурної бравади, оцінити суперника, свої сили і виробити відповідну стратегію.
І Пінчук тут ні до чого.

UPD. Побачив відповідь Єлісєєва у WSJ. Ну, власне, божества ніхто скидати не готовий.

Facebook автора

Новости