Поразка, яка навчає

«Большое видится на расстояньи», – писав російський поет. Сьогодні можна на фактах підтвердити те, що десятиріччя тому багатьом із нас, молодих донеччан, здавалося очевидним, проте потребувало доказів.

Комусь тепер може здаватися дивним, проте наша патріотична позиція формувалася на Донбасі на шкільних лавах у 90-ті, за університетськими партами на початку 2000-х. У Донецьку й Луганську було чимало викладачів, вчителів, котрі цілком щиро виховували громадян України. На історичному факультеті ми відкривали для себе правдиву історію України, знайомилися із цинічною та злочинною історією Російської імперії – СРСР. Тоталітарні практики – це погано, вголос погоджувалися на факультеті майже усі – навіть ті, кого важко було запідозрити у прихильності до України. Зрештою, ми повинні були поставити питання руба: якщо це погано, то якого, даруйте, дідька, центральний майдан у Донецьку називається площею Леніна? Якого, даруйте, дідька, на схід від неї прямує проспект того самого Ілліча, на північ – вулиця злочинця Артема, на південь – вулиця організатора Голодомору Постишева?..

Утім, ілюзій не було. Ми були добре свідомі того, що порушувати питання перейменування вулиць, яке перебуває у віданні міської ради, складеної із комуністів та регіоналів, – цілковито безглузда справа. Потрібен був поштовх, потрібен був інцидент.
Я обожнюю епізод із «1984» Оруела, в якому Вінстону сниться символ старого часу. Самий лише символ, спроможний, однак, враз повалити облудну систему.

Читайте также: На совісті Медведчука. 31 рік тому в радянському таборі загинув Василь Стус

«Через луг к нему шла та женщина с темными волосами. Одним движением она сорвала с себя одежду и презрительно отбросила прочь. Тело было белое и гладкое, но не вызвало в нем желания; на тело он едва ли даже взглянул. Его восхитил жест, которым она отшвырнула одежду. Изяществом своим и небрежностью он будто уничтожал целую культуру, целую систему: и Старший Брат, и партия, и полиция мыслей были сметены в небытие одним прекрасным взмахом руки. Этот жест тоже принадлежал старому времени. Уинстон проснулся со словом «Шекспир» на устах».

На мапі Донецька повинно було з'явитися бодай одне ім'я, котре вщент, одним поглядом, руйнувало та прирікало би на незабарну смерть всю систему. (Тарас Шевченко, чиїм ім'ям у Донецьку було пойменовано один із центральних проспектів, ясна річ, не надавався на дану роль; як відомо, він дуже добре був вписаний у радянську систему комуністичними ідеологами і в їхній інтерпретації не суперечив їй.) Проте нам міркувати над претендентами не довелося – потрібне для першого поштовху ім'я лежало на поверхні. Випускник університету, геніальний поет і дисидент Василь Стус мав дати ім'я університету. Це був би пагін, росток, що пробився би крізь асфальт, спричинив би в системі тріщину. Опісля нього – рано чи пізно – наспів би час взятися й за тих, хто систему створював та плекав.

Саме тому наша ініціатива стикнулася із шаленим опором. Масштаб опору, відверто кажучи, був неадекватний ініціативі щодо одного вишу. Саме тому, що обидві сторони усвідомлювали – йдеться про значно ширше поле ідеологічної битви. Регіонали застосували всі наявні інформаційні та інші ресурси, щоб не допустити пробоїни в ізольованому на символічному рівні місті. А Київ тоді – як, зрештою, й завжди – не проявив достатньої наполегливості та принциповості. Так, це лібералізм, це неможливість прямого втручання в життя місцевої громади та в автономію вишу, це відчуття нелегітимності такого втручання… Я все розумію. Проте коли ціла громада стає заручником антиукраїнськи налаштованого клану людей із тоталітарним складом мислення, здається, таке втручання було би виправданим бодай з гуманної точки зору.

Читайте также: Брати Клички виконали заповіт Василя Стуса – Герасим'юк

2009 року ми були змушені відступити – й це, на жаль, стало прообразом нашого відступу з міста 2014-го. Й якщо локальна поразка 2009 року заледве когось чогось навчила, то катастрофа 2014-го, вочевидь, стала добрим уроком. Свідомість – є тим, на чому базуються наші поразки та перемоги. Свідомість (у тому числі колективна) є тим, що визначає й формує нашу поведінку. І відвоювання нашого українського Донецька й Луганська має початися саме з відвоювання духовного. Причому, я переконаний, це завдання не тільки переселенців чи вишів-переселенців – це всеукраїнське завдання відновлення покаліченого державного тіла. Це всеукраїнське завдання – відчути, що українська присутність (втручання) в Донецьку й Луганську є легітимним. Перший крок вже закладено – Донецький університет носить ім'я Василя Стуса. На часі – комплексна інтеграція вільних теренів Донбасу в культурному, економічному та політичному сенсі. Якщо спроможемося у Краматорську, Слов'янську, в Бахмуті, у Маріуполі та Сєвєродонецьку, то згодом зможемо і в Донецьку з Луганськом.

Сергій СТУКАНОВ

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter