Реалії віртуального фронту: від ілюзій до війни

Колись моя бабуся краєм вуха прочула про комп'ютерні віруси, неабияк занепокоїлася їхнім існуванням і почала переконувати, мовляв, менше б ти сидів за машиною, а то ще якусь екзотичну хворобу підчепиш. Це було років 15-20 тому, я реготав. Сьогодні ці застереження не видаються аж такими сміховинними.

Заподіяння фізичної шкоди через комп'ютер іще й досі скидається на фантастику, але небезпеки, які виринають із кіберпростору, стають дедалі масштабнішими.

Віртуальні хробаки здатні втручатись у роботу так званих об'єктів критичної інфраструктури: електростанцій, транспортних мереж тощо. І це лише одна з ділянок сучасного кіберфронту. Відстежувати і знешкоджувати віруси – більш-менш зрозуміла робота, і тут є вже чималий досвід боротьби. Інша річ – розмаїті leaks, зламані паролі до електронної пошти і, як наслідок, інформаційні "зливи", здатні істотно вплинути на громадську думку, а також, як підтвердив недавній американський досвід, навіть на хід і результат виборчої кампанії. До такої війни, треба визнати, мало хто виявився готовим. І створені порівняно недавно в різних країнах департаменти кібербезпеки – це лише перші кроки, про успіхи чи хибні кроки яких іще говорити зарано.

Читайте також: Від брехні до неправди: як ми дійшли до постправди

У добу постправди швидко руйнуються мрії ідеалістів про те, що новітні засоби комунікації зроблять світ кращим і досконалішим, інформаційні технології служитимуть благим намірам. І попервах справді скидалося на це: на зміну мега- приходили то кіло-, то гіга-, то терабайти, пристрої "розумнішали" і ставали дедалі доступнішими. У найрозвиненіших країнах повним ходом почало впроваджуватись електронне врядування. Заперечувати науково-технічний прогрес на початку ХХІ століття могли хіба що якісь украй епатажні персонажі або прибічники різних "духовних скрєп", але й ті не гребували соцмережами.

А потім усе стало нагадувати шлях ядерних технологій, тільки у зворотному порядку. Спочатку була надпотужна зброя масового знищення, а лише потім з'явився "мирний атом". Ті, хто в 1950-1960-х роках висловлював захоплення новітньою енергетикою, вповні розуміли її смертоносне походження, та й сама вона не раз нагадувала про це: Трі-Майл-Айленд, Чорнобиль, Фукусіма… Доба digital почалася з мирних ініціатив хлопчиків із ситих країн, в окулярах і светриках на виріст, а нині йдеться про зрощування спецслужб, урядів, зловмисників-хакерів і ще бозна-кого. Навряд чи хтось уявляє, де "прорве" завтра. Але як у реальному, так і у віртуальному просторі доволі серйозними є очікування великої війни.

Наразі скидається на те, що великий економічний і військовий потенціал іще не гарантує успіху в цьому протистоянні: країни, де на безпеку витрачають мільярди доларів, змагаються з терористичними угрупованнями, які через безплатні акаунти в соцмережах рекрутують до себе нових і нових прихильників, і банальна пропаганда насильства виявляється дієвішою за складний комплекс гуманної західної освіти. Нетехнологічна Росія, де досі не вичерпав себе гужовий транспорт, але працюють могутні спецслужби, здатна здійснювати серйозні хакерські атаки. Адепти цифрового майбутнього говорили про те, що успіх чекає лише на відкриті країни, а закритий Китай у сучасній кібервійні зовсім не пасе задніх: ба більше, готовий не лише боронитись, а й атакувати.

Читайте також: Парадокс лівих: імперія зла КНР і мовчання Заходу

Як у політичному, так і у віртуальному вимірі постає наболіле запитання: чи варто жертвувати свободою заради безпеки? І готової відповіді, схоже, немає ні в кого. Хтось квапиться захищати архів власних селфі надскладними паролями, а хтось може сплутати агента держбезпеки із пранкером і знехтувати додатковою інформаційною гігієною впливової політичної партії.

Україну кіберпротистояння не оминуло: російські хакери втручаються в роботу наших обленерго, про DDoS-атаки на сайти урядових структур годі й говорити. І як у реальній війні, так і на віртуальному фронті в нас задіяні й офіційні державні установи, й волонтери. Перші "формуються функцією" і намагаються перелаштуватися відповідно до сучасних викликів: маємо кіберполіцію і відповідні департаменти в СБУ та РНБО. Законодавство традиційно не встигає за електронними швидкостями. А невідомі віртуальні добровольці, об'єднані в Український кіберальянс тим часом не втомлюються проводити контратаки й передавати вітання із "львівського метрополітену" на ворожих інтернет-ресурсах, викривати фейки російської пропаганди й доводити присутність військ РФ на окупованому Донбасі.

Можливо, ми навіть трохи краще підготовлені до битв на цьому фронті, аніж мешканці країн ЄС, де ще досі марять електронними аналогами свободи, рівності й братерства.

Дмитро КРАПИВЕНКО, "Тиждень"

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter