”Русский мир” і Україна: “Закон Ківалова-Колесніченка” має бути скасований

Політична карикатура Олексія Кустовського

Конституційний суд України, який нині розглядає на предмет конституційності так званий «мовний закон Ківалова-Колесніченка», мав би нарешті скасувати цей ганебний закон, який нищить українську мову та перетворює Україну на подобу «Росії-2». Однак, те, що українська мова, після більше ніж 25 років з часу відновлення української незалежності, потребує, як і раніше, державного захисту, є ознакою незавершеності процесу українського державотворення.

Пікет Конституційного суду України, який розглядає справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 17 листопада 2016 року

Як справедливо зазначив в одному зі своїх інтерв'ю відомий український мовознавець, професор Олександр Пономарів: «Помаранчева революція, потім Революція гідності. Різні люди брали у них участь. І на Майдані між собою люди говорили різними мовами, але, коли виходили на трибуну, всі говорили українською, бо вважали, що це мова, яка нас об'єднає… Але що натомість сталося після цієї революції? Тоді Москва підкинула нам гасло «Єдина країна – Единая страна». Це гасло було абсолютно підступним, але його з такою запопадливістю розтиражували скрізь… Це збило з пантелику багатьох людей. Бо не може бути єдина країна з двома мовами».

Важко не погодитися з професором Олександром Пономарівом. Адже на сьогодні застосування української мови – це ніщо інше, як демонстрація громадянами лояльності до Української держави.

Читайте також: Більшу частину життя я був російськомовним…

Так само розуміють застосування державної мови в країнах Балтії, США, Польщі, Чехії та інших країнах Європи. І тільки кондові совки, котрі залишилися жити в Україні, мають своє інше розуміння. Щоразу повторюючи імперську мантру на кшталт: «какая разница на каком языке разговаривать».

Ігноруючи українську мову – чиновник виступає проти її поширення в українському суспільстві

Засилля російської мови в Україні має тяглість від часів Російської і Радянської імперій. Та якщо у часи жорсткої колонізації українських територій імперцями це хоч якось можна було пояснити, то за часів незалежної України це явище виглядає, як цілковитий нонсенс.

Людина може не спілкуватися українською із різних причин, але головною причиною є те, що й досі не створено в Україні умов, за яких неможливо було б працювати на державній службі без знання державної української мови.

Поблажки у цьому для принципово російськомовних явно прослідковуються на всіх рівнях владної ієрархії.

Але як можна бюрократичний чиновницький апарат стимулювати до використання української мови, коли у багатьох випадках, навіть вища номенклатура продовжує постійно її ігнорувати?

І тут проявляється закономірність, якщо чиновник ігнорує українську мову, то це означає, що він виступає проти її поширення в українському суспільстві, а це вже само по собі багато що говорить про таку особу.

Пікет Конституційного суду України, який розглядає справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 17 листопада 2016 року

Недоброзичливці добре прорахували, що доведення кількості україномовних громадян України до критичного мінімуму, здатне дуже швидко взагалі зняти з порядку денного «українське питання».

Адже, якщо немає носіїв мови, то і немає українського народу. А тому навіщо собі заморочувати голову якимось «мовними дрібницями»?

Чи не легше перестати боротися за збереження української ідентичності і погодитися з «неминучою» історичною реальністю, за якої переможе путінське – «українці і росіяни – це єдиний народ».

Через російський телевізійний продукт українці вбирають з екрану московські «цінності»

Можна багато про що довго дискутувати з приводу того, чого нічого позитивно не змінюється, і чому ніхто не переймається тим, що в «українському» інформаційному просторі й досі домінують російськомовні газети і книги.

Не говорячи вже про те, що головною проблемою є майже повна відсутність україномовного контенту. І якщо останнім часом на кількох FM радіостанціях все ж почали транслювати українські пісні, то із фільмами і телепрограмами все так і залишається по-старому.

А коли більшість населення постійно дивиться телебачення, на якому пропонуються низькопробні російські фільми, російськомовні російські серіали з субтитрами та всякий російськомовний нібито розважальний мотлох, то така масова обробка телевізором мізків українців лише закріплює у них на підсвідомому рівні перебування в інформаційному «русском мире».

Хочуть глядачі цього, чи не хочуть, але дивлячись російський телевізійний продукт, вони вбирають з екрану московські «цінності», спосіб життя, «культуру» і ідеологію, котру часто виробники іноземного контенту намагаються замаскувати під історичну об'єктивність.

За останні два десятиліття імперці познімали «гори» телесеріалів про те, що «діди воювали» та на інші історичні теми.

Читайте також: МЗС Канади очолила етнічна українка

Де мирна і могутня Росія завжди усіх перемагає. А росіяни – це добрі ангели, котрі спустилися з неба, щоб врятувати людство від підлих підступів «злих сил», які їм протистоять.

І усім цим ворожим інформаційним продуктом масово «годують» українців. Серед тих, хто це робить, є, звичайно і таки, які не розуміють, що цим підміняється рідна культура масовою чужинською і ворожою антикультурою.

У той час, коли б здавалося, що держава повинна своєю культурною політикою заохочувати своїх громадян вчити мову, користуватися нею, і закривати діяльність відверто ворожих державі медіа, все відбувається з похибкою до навпаки.

В історичній перспективі Україна буде лише там, де буде українська мова

Та хоча існують закони, що необхідно знати українську мову, але саме ті, хто не володіють (або володіють погано) державною мовою, можуть мати престижну і грошовиту роботу, і таким чином якнайкраще вписуються в українській соціум.

Нині в Україні створені такі умови, що українці по суті змушені боротися за своє право не бути упослідженими на своїй же землі.

Однак російська мова – це не лише мова економічної, бізнесової і культурної експансії. Російська мова – це мова агресора – гармати, танки, міномети та загарбання українських територій.

«Русскомирность» тисне на українців на всіх можливих напрямках. І тут немає нічого спонтанного, чи випадкового.

Російські окупанти, котрі століттями вважали себе панами над українцями, ніколи добровільно не змиряться з тим, що вони вже не контролюють цю територію.

Тому не можна давати їм шансу продовжувати свою експансію вже іншими методами і в інших вимірах – намаганням сховатися за ідеологію своєї начебто цивілізаційної, інформаційної чи культурної зверхності.

Повертати мову в оббіг українського соціуму потрібно без примусу, але рішучими методами. Так телебачення, яке має всеукраїнську аудиторію, повинно бути повністю українським. І так само, як і FM-радіостанції.

І ніяких квот. Для російськомовної аудиторії – декілька годин місцевого телебачення і радіо зранку.

Телеведучі, або переходять на українську мову, або ж ведуть свої програми в Росії. Політики, які не володіють українською мовою, повинні ігноруватися.

Міністри – звільнятися, а на інтернет-видання накладатися штрафи. Вдома розмовляйте на будь-якій мові, але публічна мова мусить бути тільки одна – українська.

Необхідно зрозуміти просту істину, що в історичній перспективі Україна буде лише там, де буде українська мова. І зробити з цього правильні висновки…

Читайте також: Українське суспільство, яке прокинулось, відкидає мляву українізацію – Пагутяк

Віктор КАСПРУК

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter