Спосіб боротьби з алкоголем і наркотиками по-ісландськи

Ісландія, загалом беручи, має прекрасний спосіб боротьби з поганими звичками. За останні 20 років зловживання алкоголем та наркотиками серед ісландських підлітків радикально зменшилося… Чому?

Часопис «Mosaic Science» пише, що на 1998 рік в Ісландії 42% респондентів у віковій групі від 14 до 16 років зізналися, що були п'яні в попередньому місяці, а за 2016 рік таких знайшлося аж 5%. Паління сигарет зменшилося з 23% до 3%, а вживання індійської коноплі – з 17% до 7%. У чому ж полягає секрет? У розв'язаннях, будованих на здоровому глузді, що натхнені новими даними та вкорінені у суспільство й родину.

Ісландський успіх фактично розпочався у… Сполучених Штатах, від американського професора психології Гарві Мілкмана. Він досліджував наркотики у 1970‑х роках, а у своїй докторській праці дійшов висновку, що люди вибирають наркотики залежно від того, як вони воліють радити собі зі стресом. Це привело до питання, чому ж люди не позбуваються поганих звичок, а пізніше – до гіпотези, що люди стають залежними від того, що діється в їхньому мозку. «Люди можуть впасти у залежність від випивки, автомобілів, грошей, сексу, калорій, кокаїну – від чого завгодно», – каже професор Мілкман. «Ідея поведінкової залежності (behavioral addiction) стала нашим фірмовим знаком».

Читайте також: ТОП-5 книжок, які розігріють ваші почуття

1991 року професора запросили до Ісландії, аби там він представив свою працю та свої думки, і там він став консультантом першого центру постійного проживання, де лікували від поганих звичок ісландську молодь. Він заприязнився з іншим психологом, хто мав схожі ідеї, Ґудберґом Йонсоном, а потім до їхньої праці долучилася Інга Дора Сіґфусдоттір. Молоду вчену зацікавило, чи можна стримати дітей від випивання або вживання наркотиків насамперед через творення здорових альтернатив.

Отак 1992 року учні віком 14-16 років у кожній ісландській школі відповіли на запитання анкети, яка згодом була повторена у 1995 і 1997 роках. Дослідження дозволило дітям зберегти анонімність, а питали їх про споживання алкоголю, паління сигарет і використання коноплі. Також їх питали про час, який вони проводять із батьками, та участь у позашкільних заняттях.

Результати анкети били на сполох: відкрилися величезні відмінності між дітьми, які вже почали вживати алкоголь і наркотики, і тими, хто ще не почав. Заняття спортом 3-4 рази на тиждень було чинником величезного значення для низького рівня поганих звичок, як і те, скільки часу діти проводили з батьками протягом тижня. Важливими чинниками також виявилися почуття захищеності й школі, та вечірнє сидіння удома.

Молоді люди вже були інформовані про залежності від різноманітних субстанцій та запобігання цьому, але це радше нічого не змінювало. Потрібен був якийсь новий підхід.

На щастя, бургомістр Рейк'явіка був зацікавлений випробуванням якогось нового способу, і чимало батьків відбували те ж саме. Отож, виходячи з результатів досліджень, спільно з ученими та за співпраці з учителями й батьками, було запроваджено новий загальнонаціональний план під назвою «Молодь в Ісландії». Емма Янґ так писала про нього у «Mosaic Science»:

«Змінено закони. Купівля тютюну особами віком менше 18 років та алкоголю віком менше 20 років стала нелегальною, а реклама сигарет і алкоголю була заборонена. Посилено зв'язок і контакти між батьками та школою через батьківські організації, які закон велів створити в кожній школі, разом зі шкільними радами, де брати участь представники батьків. Їх заохочували брати участь у розмовах про значення часу, проведеного разом із дітьми, замість нерегулярних порад це робити, про спілкування з дітьми щодо їхнього життя, про те, аби знати, ким є знайомі їхніх дітей та про те, щоб діти вечорами були вдома.

Також запровадили припис, який забороняв дітям віком 13-16 років перебувати поза домом узимку після 22.00, а влітку після півночі. Цей припис діє досі».

Окрім цього, було створено батьківську патронажну організацію під назвою «Дім та школа», в рамках якої готувалося угоди з батьками. Вид угоди залежав від конкретної групи та віку дітей. Наприклад, батьки могли зобов'язуватися, що не дозволять, аби їхні діти влаштовували вечірки без нагляду дорослих, і що не купуватимуть алкоголю для неповнолітніх.

«Ці угоди навчають батьків, а також сприяють зростанню їхнього авторитету вдома», – стверджує Грефна Сіґурйонсдоттір, директор організації «Дім та школа». «Тоді набагато тяжче дітям використовувати найстарішу з відмовок – але всім іншим можна

Було збільшено державне фінансування для організації спортивних занять, а також музичних, танцювальних, образотворчих та інших різноманітних клубів та позашкільних занять. Сім'ї з низькими доходами почали отримувати допомогу, аби їхні діти брали участь у цих заняттях.

Дослідження тривають і нині, тож можна послатися й на свіжі дані. Окрім рішучого падіння цікавості до наркотиків та алкоголю, час, який підлітки проводять із батьками, як вони самі стверджують в анкетах, майже подвоївся між 1997 та 2012 роками.

Деякі місця в Європі успішно перейняли певні аспекти ісландської програми. Але ніде більше не відзначено такого виправлення, як в Ісландії, і це має свої причини. Професор Мілкман переконався, що навіть найкращі програми не завжди підтримуються та поширюються.

Читайте також: Ви нічого не досягнете, перебуваючи в зоні комфорту

«Здавалося, що "Спроектуй себе сам" – це найкраща програма на світі, – каже він. – Мене двічі запрошували до Білого Дому. Програма здобула національні нагороди. Я думав, це запроваджуватимуть у кожному місті й селі. Але так не сталося».

Він вважає, що це тому, що «неможливо рекомендувати загальну модель для кожного суспільства, бо не всі мають однакові можливості». Всі зусилля, аби зробити те, що зробила Ісландія, залежать від уже наявної ситуації. «Необхідно розраховувати на ресурси конкретного суспільства», – каже професор.

Існує ще й питання стосунків між громадянами та державою, а також те, яким чином залучити всіх зацікавлених: уряд, фундаторів, батьків, учителів та вчених. Приклад Ісландії показує, що плідна співпраця всіх – можлива.

У статті, яку професор Мілкман написав для «Huffington Post» минулого року, він показує, чому – на його думку – не вдається повторити цей успіх у Штатах. Загалом у цій державі існують тисячі профілактичних програм, «базованих на фактах», але зловживання дурманними засобами серед підлітків та молоді залишається на високому рівні. Мілкман стверджує, що коли країна хоче повторити успіх Ісландії, то їй треба:

  • мінімалізувати час, коли молоді люди залишаються без опіки;
  • створити багатший вибір пропозицій щодо вільного часу та систему занять, які відбуваються кілька разів на тиждень;
  • відтягувати, скільки дасться, момент споживання молодою людиною «першої випивки»;
  • будувати свої зусилля на рівні місцевої громади – де справи можна вирішувати практично і швидко;
  • схиляти місцевих лідерів, аби провадили кампанію на підтримку цього починання.

Джерело: CREDO

CREDO

Сообщить об ошибке – Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter