Три роки президентства Петра Порошенка: де допомогти, за що критикувати?

25 травня 2017 року мине три роки з тих пір, як Петро Порошенко переміг на виборах у президенти. У цій статті ми проаналізуємо, які успіхи та невдачі за час, що минув відтоді, має Петро Олексійович, що має бути ще зроблено, де йому слід допомагати, а за що критикувати. Також ми спробуємо спрогнозувати, якими будуть два останні роки його каденції.

Президентство Порошенка починалося в момент, коли на Донбасі тривала активна фаза воєнних дій. Кожна помилка гаранта могла дорого коштувати країні. Звісно Порошенко та військове керівництво робили помилки, але треба визнати, що все могло б бути значно гірше, оскільки Україні протистояли на Донбасі не лише сепаратисти, а й сама Російська Федерація, а українська армія на початку конфлікту виявилась зовсім не готовою до цього. Потенціал армій двох країн непорівнянний: у російській армії станом на 2017 рік служить 831 000 солдатів, а резерв станом на 2014 рік складав 2 мільйони, а під час анексії Криму у стані бойової готовності було лише 6 000 військових по всій Україні. На момент початку АТО загальна чисельність української армії по всій Україні становила не більше 120 тисяч осіб.

Петро Порошенко розпочав президенство з незрозумілого для багатьох перемир’я, але згодом об’явив про початок звільнення території і станом на кінець липня 2014 р. в Донецькій та Луганській областях українською армією було визволено понад 60 міст та сіл. Однак, у 20-х числах серпня регулярні російські війська вторглися до України і почали контрнаступ, внаслідок чого Україна відступила на всіх рубежах і була змушена підписати Мінський протокол. Усі три роки Петра Олексійовича прості українці та політичні опоненти критикують за те, що він не вводить воєнний стан. У відповідь Порошенко пояснює, що треба усвідомлювати наслідки його введення для країни, а саме: це заборонить постачання зброї та продукції подвійного призначення, заблокує співпрацю з МВФ, крім того це рішення означатиме обмеження демократії і свободи громадян та загрожуватиме розвитку економіки. Також воєнний стан в Україні зірвав би проведення дострокових парламентських виборів 2014 р. Воєнний стан на Донбасі фактично означав би оголошення війни Росії, яка могла б перейти у ще більший наступ. Українська влада обрала тактику, згідно з якою повинна була демонструвати західним партнерам, що хоче миру, тоді як Росія не виконує свої обов’язки й порушує правові норми, тому проти неї треба створити міжнародну, дипломатичну коаліцію й тиснути за допомогою санкцій. При протилежному сценарії, західні партнери тиснули б вже не так на Росію, як на Україну. Крім того, введення воєнного стану мало б дуже серйозні економічні наслідки для нашої держави, ще більший рівень інфляції та знецінення гривні. Про проведення реформ та підвищення соціальних стандартів тоді і мови б не було.

Війна змусила Україну нарешті реформувати армію та збільшувати її чисельність. У 2015 році до структур ЗСУ були інтегровані Батальйони Територіальної Оборони, РНБО схвалило проект нової редакції Воєнної доктрини України, згідно з якою Росія головний ворог України, а також затверджується скасування позаблоковості та стратегічний курс на євроантлантичну інтеграцію. Президент Порошенко ставить за мету, щоб до 2020 року українська армія перейшла на стандарти НАТО. У червні 2016 року ним було підписано указ про введення в дію рішення РНБО «Про стратегічний оборонний бюлетень України» — дорожню карту оборонної реформи з визначенням шляхів її впровадження на принципах НАТО. Також у 2016 році було втричі збільшено зарплати військовослужбовців, українська армія стала на 75 % контрактною, мобілізацію в Україні було зупинено і на фронті залишаються лише воїни-контрактники. Загалом, у 2016 році в ЗСУ було укладено контракти із понад 67 тис. осіб, повний перехід на контрактну службу планується завершити до 2020 року, набравши 250 тисяч осіб. За 2016 рік на контрактну службу було прийнято більше охочих, ніж за попередні 15 років. Також у армію повертаються старі традиції, а саме – з’явилося звання хорунжий — замість молодшого лейтенанта й бригадний генерал як молодше генеральське звання.

Іншою сферою, де у президента Порошенка є значні успіхи, є децентралізація, яка передбачає передачу значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування, а також збільшення повноваження громад. Маємо сказати, що такі країни як Польща, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія теж пройшли через цю реформу, що допомогло економіці та соціальному розвитку цих країн, особливо сільських територій. У лютому 2015 року український парламент ухвалив закон «Про добровільне об’ територіальних громад». До реформи в Україні існувало 11 520 територіальних громад, а саме — 458 міських, 783 селищних і 10 279 сільських. Після завершення об’єднавчого процесу планується створити приблизно 1500 громад. Станом на початок 2016 року з 800 громад вже було створено 159 об’єднаних громад. 28 серпня 2016 року у семи об’єднаних громадах пройшли перші вибори місцевих голів та депутатів, а 18 грудня вибори відбулись ще у 144 територіальних об’єднаних громадах. На них обиралося 76 сільських голів, 46 селищних голів, 21 міського голову та 1 старосту. Згідно даних прем’єра Гройсмана, за 5 місяців 2016 р. до загального фонду місцевих бюджетів надійшло майже 54 мільярдів гривень, що більше від аналогічного періоду попереднього року на 17 мільярдів. Вже у грудні прем’єр-міністр, говорячи про успіхи реформи заявив, що порівняно з минулим роком місцеві бюджети зросли на 60 %, тобто на 44 мільярди гривень. Також за весь час проведення реформи в Україні було сформовано 184 об’єднаних територіальних громад, а в бюджеті на 2017 р. на децентралізацію виділено додатково 9 мільярдів гривень. 30 квітня 2017 року відбудуться перші вибори ще у 40 об’єднаних громадах.

Маємо визнати, що адмінреформа в частині децентралізації має реальні успіхи. Водночас, слід сказати, що об’єднання громад – це тривалий процес і в багатьох європейських країнах тривав декілька десятиліть. В проведенні цієї реформи президента підтримують уряд, парламент та громадські організації.

Важливою подією, яка відбулась за три роки президентства Петра Олексійовича є декомунізація. Це дуже потрібний процес, який означає прощання з радянським минулим, що слід було зробити значно раніше, але в попередніх політичних керівництв не було волі та бажання займатися цим. У травні 2015 року Порошенко підписав чотири закони, якими засуджувалися комуністичний та націонал-соціалістичний тоталітарні режими в Україні й заборонялась пропаганда їхньої символіки, було заборонено радянську символіку, засуджувався комуністичний режим, відкривалися архіви радянських спецслужб, воїни УПА визнавалися борцями за незалежність України. Комуністичній партії було заборонено брати участь у місцевих, парламентських та президентських виборах, як такій, що порушує українське законодавство. Станом на кінець серпня 2016 року в процесі декомунізації по Україні було демонтовано понад 1,3 тисяч пам’ятників Леніну та перейменовано 987 населених пунктів і 26 районів, а «президентський» завод «Ленінська кузня» нещодавно було перейменовано на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському»».

Також маємо сказати про підвищення соціальних стандартів, починаючи з 1 січня 2017 року. Мінімальну заробітну плату було піднято до 3 200 гривень на місяць, тоді як у 2016 р. вона становила лише 1 500 гривень. Зокрема, мінімальна зарплата для вчителів була підвищена на 50% і на 20% для лікарів.

А от, у проведенні антикорупційних реформ, попри те, що владою було створено багато відповідних структур та вжито заходів спрямованих на запобігання корупції, у президента Порошенка є значні проблеми. Хоча, за три роки було створено НАБУ, НАЗК, САП, запроваджено електронні декларації для чиновників, результати є не надто ефективними. Проблема вибіркового правосуддя залишається актуальною для України. Певні покращення у боротьбі з корупцією все ж таки є, але це явно не ті результати, яких чекає суспільство, після Революції гідності. Зокрема, за даними звіту міжнародної організації «Transparency International» у 2017 році, у рейтингу найбільш корумпованих країн Україні все ж таки вдалося піднятися на дві сходинки.

Водночас, міжнародні рейтинги визнають, що за останні три роки Україна стала більш демократичною. За даними звіту організації «Freedom House» Україна піднялась на 18-е місце з 29 в рейтингу свободи і демократії в країнах пострадянського простору. Даний рейтинг складається із семи показників, включаючи рівень корупції, виборчий процес, діяльність громадянського суспільства. По кожному з них можна отримати від 0 – це вищий рівень демократичного процесу до 7 балів – нижчий рівень. Демократичні процеси в Україні «Freedom House» оцінює в 4,61 бали, тоді як у минулому році було 4,68, тобто відбулися певні покращення. Загальний рейтинг демократії в Україні останні три роки постійно зростає й повернувся до показника 2010 року.

Що стосується судової реформи, то закон «Про внесення змін до Конституції (щодо правосуддя)» у червні 2016 року був підтриманий парламентом. Судовою реформою передбачається реорганізація Вищої ради юстиції на Вищу раду правосуддя до 2019 року. Згідно із законом, кандидатура на посаду судді подається президенту Вищою радою правосуддя, призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом. Підписаний президентом закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає проведення кваліфікаційних іспитів, перевірку кандидатів у судді в рамках законодавства з протидії корупції та конкурс на заміщення посад. Після цього Рада правосуддя вносить кандидатуру президенту України. Метою Вищої ради правосуддя є забезпечити незалежність судової влади, право позбавляти недоторканності судей, які підозрюються у кримінальних злочинах. Однак, критики реформи в даному вигляді сумніваються, що Вища рада правосуддя зможе бути повністю незалежною, так як по два судді з 21 все одно призначатиме президент та Верховна Рада. У березні цього року Президент підписав законопроект щодо роботи нового Верховного Суду. Наразі там триває конкурс із зайняття 120 вакантних посад. Щоправда, деякі громадські активісти занепокоєні тим, що там дуже велика конкуренція. Лише станом на кінець 2016 року на одне місце претендувало 7 осіб, з них 60% — нинішні судді, інші – викладачі вузів і зовсім небагато практикуючих адвокатів. У березні цього року на 120 посад претендують вже 1300 кандидатур, 10 осіб на одне місце. Наскільки ефективною буде ця реформа, покаже час. Головне, що багато очікувана судова реформа, після Революції гідності все ж таки почалася.

Однією із сильних сторін Порошенка як президента є те, що він є вправним дипломатом й успішно захищає національні інтереси України на міжнародній арені. Зокрема, українським дипломатом вдалося добитися того, щоб проти Росії було продовжено санкції, Президент зумів швидко налагодити зв’язки з новою американською адміністрацією і вже у перший місяць президентства у США Дональда Трампа провів з ним дві телефонні розмови. Хоча зустріч між двома президентами поки не відбулася і не відомо, коли відбудеться. Але Порошенко вже провів переговори із новим держсекретарем США Рексом Тіллерсоном.

Незабаром Україна має нарешті отримати безвізовий режим, який Петро Олексійович так довго обіцяв. Зазначимо, що за даними соцопитувань, які проводились наприкінці минулого року безвіз був важливим для більше ніж 40% українців. Очевидно, що ця подія може позитивно вплинути на рейтинг президента. До того ж вже немає сумнівів, що Угода про асоціацію між Україною та ЄС нарешті буде ратифікована Нідерландами. Також, згадаємо, що Україна вже більше року є незалежною від російського газу, що теж є значним успіхом нинішньої влади.

Найбільшою слабкою стороною президента Порошенка є його оточення, адже друзі гаранта час від часу фігурують у різних скандалах. Їх звинувачують в корупції, рейдерстві та інших зловживаннях. Не забуваємо і про те, що Порошенко й сам є політиком «старої системи», а біля таких людей не може бути багато прогресивних та молодих політиків. Крім того, він і сам є бізнесменом та олігархом. Останнім часом президента Порошенка також звинувачують в корупції, щоправда, надати дійсно реальні докази, які б довели вчинені злочини не можуть. Усі ці скандали призвели до того, що багато українців вважають Революцію гідності не завершеною. Водночас, за даними опитувань, станом на кінець минулого року лише 20% українців були готові взяти участь у акціях протесту, тоді як 62% брати участь в протестах не готові.

Люди, які добре знають Петра Олексійовича кажуть, що він як бізнесмен звик тримати все під власним контролем, щоб скрізь були свої, надійні, перевірені люди, які не зрадять. З одного боку, це добре, з іншого, це є його слабкістю як президента, адже, він взяв на себе дуже багато повноважень. Прем’єр-міністр України є особою, дуже наближеною до президента, це саме можна сказати про голову ГПУ, голову СБУ, поки діючу голову Нацбанку В. Гонтарєву. Все це робить владу президента сильнішою, але з іншого боку, певні непопулярні рішення чи окремі невдачі наближених людей мають прямий вплив на рейтинг Порошенка.

До наступних президентських виборів залишається два роки, тож не важко спрогнозувати, чим займатимуться у цей час провідні українські політики. Зрозуміло, що Порошенко в свою чергу теж активно готуватиметься до виборів, адже, рейтинг в нього наразі непоганий. Треба здобути лише декілька важливих перемог на міжнародній арені та уникнути дострокових парламентських виборів. Хоча, за певних обставин, можливо, він й відмовиться від ідеї балотуватися на другий термін. Це уявляється в тому випадку, якщо Петро Олексійович побачить, що в нього не достатньо рейтингу для перемоги.

Відповідаючи на питання наскільки ефективними є реформи президента Порошенка та його команди, маємо сказати, що попри всі проблеми вони все ж таки проводяться, хоча й не так швидко, як цього хотілося б. В наступні два роки слід чекати продовження децентралізації, завершення реформування армії та продовження реформи судової системи. Але там, де треба боротися з корупцією, маємо визнати, що проблем в цій галузі немало, і багато в чому ефективній боротьбі із цим злом заважає кумівство, яке нинішній владі теж притаманне. Зокрема, за даними компанії «The Economist» Україна опинилася на 5 місці в рейтингу «кумівського капіталізму». Дохід великого бізнесу завдяки політичним зв’язкам обходиться нашій країні в 6,7% від ВВП. Першість у цьому рейтингу отримала Росія, де олігархи зі зв’язками відбирають більше 18% ВВП.

Підводячи підсумки, маємо сказати, що було б невірно говорити, що позитивних змін в Україні немає, вони є, але в окремих випадках, нинішня влада продовжує грати за старими правилами. Тому не випадково, що Порошенка багато хто вважає «перехідним президентом». Інше питання полягає в тому, чи знайдеться йому за найближчі два роки дійсно достойна альтернатива?. Зараз головним є те, що в України є активне громадянське суспільство та західні партнери, які в окремих випадках можуть змушувати владу проводити певні реформи, а в окремих випадках підтримувати її. Звісно, не можна заплющувати очі на проблеми, які є, зокрема це стосується ситуації з корупцією. Водночас, не слід забувати, що ситуація на Сході країни напружена і будь-яка політична дестабілізація вигідна в першу чергу ворогам нашої держави.

На нашу думку, Порошенкові варто добути при владі до кінця каденції, адже йому вдалося створити такий розклад сил на свою користь, що навряд чи його вдасться позбавити влади, а от чи перебирати Петра Олексійовича на другий термін вирішить вже український народ на президентських виборах, які мають відбутися в 2019 році.

Новости