Голова політради партії "Опозиційна платформа - за життя» Віктор Медведчук давно і послідовно відстоює ідею створення тристороннього газотранспортного консорціуму Україна ‒ ЄС ‒ Росія. Зараз, коли Україна, як країна-транзитер, опинилася в дуже непростій ситуації через те, що завершується будівництво "Північного потоку-2", ідея консорціуму, схоже, актуальна як ніколи. Які перспективи України як транзитера і які кроки може зробити наша країна, щоб захистити свої інтереси? Чи вигідний Україні тристоронній газотранспортний консорціум і що перешкоджає його створенню? На ці та інші питання журналісти "Стіни" попросили відповісти Віктора Медведчука.

Виктор Медведчук, фото: из открытых источников
Виктор Медведчук, фото: из открытых источников

- Як ви оцінюєте спільну заяву США та Німеччини щодо «Північного потоку ‒ 2»? І що це означає Для України?

- Спільна заява США і Німеччини щодо «Північного потоку ‒ 2» стала холодним душем для української влади та вироком її недалекоглядної й русофобської політики. Цей абсолютний стратегічний програш України - наслідок непродуманого і навіть дилетантського підходу офіційного Києва до побудови міжнародних економічних відносин.

Замість того щоб поставити на перше місце економічні інтереси своєї країни та враховувати потреби економік інших країн, залучених до кооперації, взяти на озброєння тактику співпраці з основним партнером у газовій сфері - Російською Федерацією, українська влада не залишала спроб підмінити раціональні рішення безглуздо агресивними заявами про "Північний потік-2" і сумнівними домовленостями із західними партнерами. У вирішенні найважливішого питання збереження транзиту газу вище керівництво нашої країни керувалося не фактами й розрахунками, а власними фантазіями, продемонструвавши повний інфантилізм і відірваність від реальності.

- Що варто робити Україні в ситуації, що склалася, щоб захистити свої інтереси?

- Завжди було очевидно, що завдання номер один для України в умовах побудови «Північного потоку – 2» – збереження транзиту російського газу через українську ГТС. Це запорука і виживання української економіки та безперебійного газопостачання самої країни. Однак ні в уряді, ні на Банковій так і не змогли тверезо, а головне, вчасно розглянути всі ризики для України від реалізації цього масштабного проєкту та об'єктивно, адекватно оцінити позицію Європи й світу в цьому зв'язку.

Особливо варто відзначити той факт, що переговори про транзит газу Україна вела не з видобувною цей газ Росією або споживає його Європою, а з головним конкурентом на цьому ринку ‒ Сполученими Штатами Америки. Пояснити таке рішення з точки зору економіки неможливо - тільки з точки зору зовнішнього управління нашою країною.

- І як, по-вашому треба діяти?

- Я пропоную для початку зробити кілька найважливіших висновків з ситуації, що склалася.

По-перше, тільки самостійне відстоювання своїх зовнішньополітичних інтересів, суверенітет держави здатні служити захисту її національних інтересів. Замість того щоб вступати в сумнівні союзи та намагатися заручитися заступництвом заходу, Києву варто було реалізувати давно розроблений проєкт тристороннього газотранспортного консорціуму за участю ЄС, як споживача російського газу, і РФ, як його постачальника і гаранта заповненості української ГТС блакитним паливом.

По-друге, на чільне місце повинні ставитися локальні, галузеві цілі й завдання, а критерієм їх оцінки повинна бути вигода для країни. Україна, на жаль, перетворилася з суб'єкта в об'єкт світової політики. А залежність від волі західних кредиторів лише посилює це.

Тому країні варто: вибудовувати взаємовигідні відносини в першу чергу з найближчими сусідами й давніми стратегічними партнерами; зберігати позиції на традиційних для себе ринках збуту з поступовим їх розширенням; розвивати взаємовигідну спільну кооперацію, стимулюючи таким чином високотехнологічну промисловість і т. д.

Популярні новини зараз

В Україні електронні паспорти прирівняють до паперових: у Кабміні назвали точну дату

Ніякої спеки та опадів: синоптики розповіли, якою буде погода в Україні 25 липня

Молода дружина Віктора Павлика кардинально змінилася: трендова стрижка їй до лиця

Показати ще

По-третє, потрібно усвідомити, що реалізовувати стратегічні проєкти для захисту власних національних інтересів в умовах заохочуваної владою русофобії неможливо.

Розгул радикального націоналізму і неофашизму, переслідування російськомовних громадян (а на цьому тлі – злочини проти свободи слова і свободи особистості) давно перестали бути внутрішньою проблемою України. Це підриває авторитет України як цивілізованої держави на світовій арені, зводиться в ранг держполітики та гальмує реалізацію цілого ряду стратегічних проєктів в інтересах нашої країни та її громадян.

- По-вашому, вихід у тому, щоб створити тристоронній газотранспортний Консорціум Україна - ЄС - Росія?

- Так, такий Консорціум необхідний. Для України вже кілька років гостро стоїть питання про необхідність укладення нового довгострокового контракту на транзит російського газу до Європи. А оскільки тільки Російська Федерація здатна виступити гарантом його поставок і забезпечити безперебійне прокачування блакитного палива через територію України, необхідність невідкладного створення тристороннього газотранспортного консорціуму виходить на перший план.

Крім усього іншого, ГТС України, як загальновідомо, вимагає модернізації, а значить, і серйозних капіталовкладень. Від підтримки газової труби в стабільному робочому стані залежить майбутнє економіки всієї України. А залучити такі кошти без іноземних партнерів, якими могли б стати учасники консорціуму, навряд чи можливо.

На додаток, створення тристороннього газотранспортного консорціуму-питання, яке дозріло і перезріло – могло б стати драйвером «перезавантаження» відносин між Україною і Росією. І необхідність такого "перезавантаження" у мене особисто сумнівів не викликає.

Питання лише в тому, чи збігаються цілі української влади зі стратегічними інтересами самої України та її громадян. Чи готовий офіційний Київ не впадати в істерику, почувши реальну думку світових лідерів щодо "Північного потоку-2", а зробити висновки та почати нарешті захищати економічні та політичні інтереси своєї країни? Чи Готова українська влада до перегляду зовнішньополітичного вектора і до "перезавантаження" відносин з Росією? Чи нинішня влада не тільки не хоче такого «перезавантаження», але й не розуміє, як підійти до вирішення цього завдання?

- Після всіх подій і конфліктів, які пройшли між Україною і РФ, чи зможемо ми домовитися?

Відповідь на це питання дають самі росіяни. "Росія готова обговорювати продовження транзиту газу через Україну після 2024 року, це виключно питання економічної доцільності, але в тексті заяви ФРН і США з цього питання складається ефект "без мене мене одружили", про це сказав прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков.

Висновок очевидний: якщо українська влада запропонує вигідні умови – то домовленість буде досягнута. А якщо офіційний Київ житиме колоніальними фантазіями, мріючи про те, як світові лідери використовують свої унікальні ресурси й вплив, щоб, конфліктуючи з Росією і створюючи труднощі для своїх виборців, забезпечувати комфорт київським чиновникам — то про це треба говорити не з економістами та дипломатами, а з психіатром.

- Ви так впевнені, що Україна втрачає статус країни-транзитера і без тристороннього консорціуму нам не обійтися?

‒ Певен. Про це свідчать факти, а вони, як відомо, вперта річ.

По-перше, ми вже спостерігаємо істотне зниження обсягів транзиту природного газу. Так, транзит газу в Європу по газотранспортній системі України протягом 2020 року скоротився в порівнянні з попереднім роком на 38% ‒ до 55,8 млрд кубометрів. І це при тому, що роком раніше обсяг транзиту становив 89,6 млрд кубометрів.

Зниження обсягів транзиту газу через ГТС України призвело відповідно до зниження доходів. Якщо в попередні роки дохід від транзиту блакитного палива становив до $2,8-3,0 млрд на рік, залежно від обсягів транспортування, то в 2020-му він знизився до $2,11 млрд (вартість бронювання 65 млрд кубометрів). Враховуючи той факт, що згідно з новою газовою угодою обсяг транспортування газу у 2021-2024 роках становитиме лише 40 млрд кубометрів на рік (заброньований обсяг), що у 2,2 рази менше показника 2019 року і в 3,7 рази менше потужності ГТС на виході (146 млрд кубометрів), дохід України від транзиту природного газу знизиться приблизно до $1,5 млрд.

По-друге, в наявності диверсифікація поставок блакитного палива на європейський континент. У питанні поставок блакитного палива в Європу Україна давно втратила свою значимість через обхідних газопроводів "Північний потік" протяжністю 1224 км (55 млрд кубометрів) і «Північний потік ‒ 2» до 1200 км (55 млрд кубометрів), «Турецький потік» ‒ близько 1100 км (31,5 млрд кубометрів), «Ямал - Європа» ‒ до 2000 км (32,9 млрд кубометрів), сумарно близько 174,4 млрд кубометрів.

До того ж крім РФ, країни ЄС імпортують блакитне паливо з Норвегії та Алжиру. У 2025-2026 роках Ізраїль, Кіпр і Греція планують запуск Східно-середземноморського газопроводу протяжністю 1900 км з обсягом прокачування 10-20 млрд кубометрів щорічно. Ось так наша країна за останні роки втратила статус країни-транзитера.

- Ви не вірите в те, що США і Німеччина будуть відстоювати інтереси України й домагатися забезпечення завантаження її газотранспортної системи?

- За великим рахунком, це прояв політичної корупції, коли ринкові механізми підміняються політичними домовленостями, коли влада України звертається до Німеччини та США, щоб вони захищали наші інтереси. Зауважте, це замість того, щоб самим захищати інтереси нашої країни. Україна могла б домовитися і з Росією, і з ЄС, і в такому тристоронньому газотранспортному консорціумі всі були б зацікавлені в збільшенні транзиту, тому що це економічно вигідно. Якщо ж звертатися до інших міжнародних гравців, щоб вони з політичних причин захищали наші інтереси та щось гарантували, то зрозуміло, що ніхто це безкоштовно робити не буде. І рахунок за це нам ще виставлять.