Історія з прапором Ломаченка нагадала мені сумні й сатиричні описи наших класиків Олександра Довженка та Остапа Вишні про українців, що не могли визначитися: до якої ж нації вони належать?! Пише Знай.юа.

От Олександр Довженко про свою дитинство на Чернігівщині та розмову з батьком (нагадаю, що народився він у Сосниці 10 вересня 1894 року) згадує у «Зачарованій Десні»:


«А ми хто? Ми хіба не руські?

- Ні, ми не руські.

- А які ж ми, тату? Хто ми?

- А хто там нас знає, - якось журливо проказує мені батько.

Прості ми люди синку…Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказать би, мужики ми…

Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось».


Остап Вишня у «Чухраїнцях» (1926 р.) про тих, хто боявся назвати себе українцями чи не міг визначити свою національність, пише так:

«Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів, - хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть…

Як запитають було їх:

- Якої ви, лорди, нації?

Вони почухавшись, одповідають:


- Та хто й зна?! Живемо в Акермані?…перепрошую, в тексті Остапа Вишні, - в Шенгерієвці…Православні.»

Як бачимо, що хоч нині й не Чернігівщина часів Російської імперії і не 20-роки Радянської України, а чухраїнці так і не перевелися, навіть в часи Незалежної України!

П.С. І мусимо визнати дієвість в Україні пропаганди очільника РПЦ Кіріла і К.,що «нет разделения на народы и государства, а есть паства Русской православної церкви».